Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 січня, 2013

Фінансування проектів ЄС в Україні: яка мета і куди йдуть гроші?

«А що ж трапилося з рештою кави?» – це запитання все ще звучить у мене у вухах, коли я згадую, як уперше мав справу зі щойно відкритим у середині 1990-х для Фінляндії фінансуванням Євросоюзу і з його унікальною бухгалтерською машиною, яка раз по раз підкидала нам усілякі несподівані питання.
Матеріал друкованого видання
№ 48 (265)
від 29 листопада, 2012

Моя рідна Фінляндія щойно вступила до ЄС, і скрізь панувало піднесення, викликане його проектами і схемами транскордонного фінансування, які мали відкритися для нас. Перші з них були скромними й охоплювали такі сфери, як туризм, економічна співпраця, тощо. Озираючись назад, розумієш, що справжньою проблемою для національних координаційних органів було позбутися тих сотень мільйонів, щоб не повертати їх назад до гігантської машинерії євросоюзної бюрократії. Те саме було і з транскордонними проектами ЄС, від Італії до Ірландії.

Україна не виняток, і Євросоюз уже наближається до її кордонів під звуки бетховенської «Оди до радості» зі своїми інструментами сусідства й переконливою риторикою, намагаючись схилити її ближче до себе. Голов­ний метод тут той самий: підкорення фінансуванням. Це ті «батоги і пряники» на кшталт «шлях України на Захід стане довшим» або «у вас немає альтернативи, якщо ви вчасно не наведете в себе лад». Попри це, все ж таки фінансування призначене для України, і, цілком імовірно, його хвилі накриють країну, досягнувши берегів Чорного моря. Але ж стривайте! Яка ж та ідеальна Європа, якої ми можемо сподіватися в практичному сенсі для України? Чи буде це безперешкодний рух товарів і дешевих послуг? Адже як ми вже побачили на прикладі навіть Скандинавських і Балтійських країн, вільний рух того і сього не відбувається, принаймні в масштабах, які очікувалися.

Вже побіжний аналіз ситуації може дати приклади нечисленних тендерів і проектів, доступних для українських компаній, сільськогосподарських підприємств, а також реальних планів. Допомога Україні з боку Європейської комісії переважно набуває вигляду «Щорічних програм дій в рамках інструменту європейського сусідства і партнерства (ENPI)». Називаються й інші джерела фінансування, як-от Інструмент співробітництва в галузі ядерної безпеки (INSC) або тематичні програми допомоги, наприклад, у галузі захисту прав людини або розбудови громадянського суспільства.

Більшість цих фінансових механізмів із мудрими назвами доступні лише для сільських регіонів. Мікрофінансування в обсязі кількасот тисяч євро доступне для проектів на зразок ремонтно-будівельних робіт, маршрутів зеленого туризму тощо. Чи саме цього очікують від Європи прості українці? Я дуже сумніваюся. Залишається ще один факт: реалізовуватимуть ці проекти фірми й інституції не (лише) з України, а й з країн – членів ЄС: мультинаціональні консалтингові компанії, закордонні сільськогосподарські лабораторії та іноземні вчені, які їздять у численні ознайомлювальні відрядження й організовують семінари з обміну досвідом у сонячній Ялті.

Врешті-решт, найбільшою дилемою у відносинах ЄС – Україна є брак не волі або фінансування, а чесної гри з боку Євросоюзу. Поки українці прагнуть тіснішої співпраці, перед останнім постають проблеми вибору організаційної стратегії і навіть тактики. Що робити далі, зреш­тою, коли Україна відповідатиме вимогам прозорості та культури взаємодії? Відповідь знаходимо, читаючи стратегію Євросоюзу стосовно України: допомога ЄС зосереджується, зокрема, на підтримці демократичного розвитку і ефективного управління, регуляторної реформи, створенні адміністративної функції та розбудові інфраструктури.

Можливо, найбільш конкретним прикладом успіху, досягнутого за допомогою співфінансування Євросоюзу в Україні, стала мета значно зменшити кількість випадків зараження ВІЛ/СНІД і хворобами, що передаються статевим шляхом, через розроблення ефективних механізмів для всеосяжної їх профілактики. Але ми також знаємо, що цю саму роботу довгі роки вже проводить Організація Об’єднаних Націй (а саме UNAIDS), причому без усіляких прихованих цілей або «підтримки демократії ззовні». Тож залишається порушене на початку статті питання (поставлене чиновником Єврокомісії в середині 1990-х): «А що ж трапилося з рештою кави?» От що? Адже її було приготовано на чотирьох гостей замість тих двох, які зреш­тою прийшли на зустріч. Ось так коротко можна підбити підсумок об’ємного фінансового звіту Єврокомісії про виконану роботу і плани. Ласкаво просимо до ЄС...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено