Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 липня, 2009

Мертві бджоли Коста дель Соль

Криза як тест належності до цивілізації
Матеріал друкованого видання
№ 31 (92)
від 31 липня, 2009

Завмерлі стріли баштових кранів, тиша збезлюднених будмайданчиків, глухі кути недобудованих доріг. Рідний український пейзаж. Ми так призвичаїлися до нього, що майже не помічаємо. Спочатку перебували в ейфорії незалежності й училися співати національний гімн, потім тягали кравчучки, будували «піраміди» й трасти, стояли на Майдані. Аж тут невдовзі й криза пристигла. І дуже вчасно, бо тепер наша руїна нарешті отримала політкоректне, легітимне й, що дуже важливо в передвиборчу добу, заспокійливе пояснення: КРИЗА.

Інша річ – бабуся Європа й особливо її «всесоюзна здравниця» – південь Іспанії. Десь із 60-х років минулого століття середній клас європейських країн відкрив для себе цей сонячний вирій із незайманим морем і випаленими пагорбами. А до нього отримав ще й казковий бонус на кшталт архітектурно-мистецьких скарбів Гранади, Кордоби й Севільї, вранішню росу, що райдугами обіймає білі крихітні містечка, шаленство кориди й фламенко, неймовірно смачну їжу й вишукані вина. І все це за копійки. Тож не дивно, що незабаром усе узбережжя перетворилося на суцільний будмайданчик. Бідні рибальські села ставали фешенебельними курортами, сухі пагорби вкрилися соковитими килимами для гольфу, а безкінечні пляжі прихистили сотні тисяч блідошкірих європейців. І хоча ціни на нерухомість почали зашкалювати, а новобудови мусили видряпуватися горами все далі й далі від краю моря, будівельний бум набрав таких обертів, що вже в наш час спокійно проковтнув до півмільйона українських гастарбайтерів, які включилися в розбудову загально­європейського раю. Все скінчилося минулої осені.
 
Шок. Не люблю цього слова й зазвичай не вживаю. Але тільки воно, та й то не повною мірою, може відобразити побачене наразі: завмерлі стріли баштових кранів, тиша збезлюднених будмайданчиків, глухі кути недобудованих доріг. Тобто звичний український пейзаж.
 
Ключові слова цього літа на Costa del Sol (Березі сонця): se vende, se alquila – продається, здається. Їх можна побачити наліпками на вікнах недорогих апартаментів, на огорожах розкішних вілл, на вітринах давно зачинених офісів із продажу нерухомості, на склі припаркованих автівок. До речі, автосалони вщерть забиті виставленим на продаж секонд-хендом. Елітні «мерси», ручного збирання гоночні «брабуси», кабріолети «мазератті» й «феррарі», позашляховики «порше кайєн» із пробігом у 5-7 тисяч кілометрів пропонують за €50-70 тисяч – сміховинними для машин такого класу цінами. Їхні власники з далеких швецій та британій ладні отримати хоч якісь гроші, аби залагодити свій розхитаний кризою бізнес.
 
Так само знецінюється й нерухомість. Особливо віпівського класу. Те, що рік тому наввипередки хапали за €6 млн, зараз коштує €1,3 млн, а покупців катма. І ми з іспанськими друзями об’їжджали покинуті вілли їхніх знайомих, аби трохи вивітрити затхлий дух, прибрати павутиння, розчистити зарослі травою доріжки й полити зів’ялі рослини. Бо заможні ще вчора європейці нині вже не в змозі щомісяця платити тисячу євро за обслуговування своїх котеджів. Теперішніх статків їм ледь вистачає на банківські внески, бо зазвичай така нерухомість купувалася на іпотечні кредити.
 
Марбелья, столиця «золотої милі» Costa del Sol, приголомшує напівпорожніми кафе й казино, знижками у 70–90% на брендовий одяг, взуття й прикраси. На її легендарній мармуровій набережній замість пульсуючої вдень і вночі навали безтурботного люду – поодинокі перехожі. А в порожньому ресторані п’ятизіркового готелю Puente Romano, куди ми зайшли випити охолоджений фреш, офіціант не зміг дати решту з €200, тож мусили шукати дріб’язок по кишенях. «У Європі криза», – вкотре пояснюють іспанські друзі й цікавляться: «А як у вас?» Мовчимо.
 
Бо як пояснити, що на тлі занедбаних чорноземів і вічних недобудов Батьківщини й далі жирують хазяї українського життя. Бо й самі хотіли б зрозуміти, яким казковим чином усупереч усім законам економіки на Обухівській трасі й зараз зводять палаци за двоповерховими парканами, чому переповнені найдорожчі ресторани й нічні клуби. Всесвітня криза не стала чинником життя наших нуворишів. Для пересічного ж люду кризи й поготів немає – він у ній живе завжди.    
 
 
І цей феномен укотре доводить, що Україна наразі не має жодного стосунку до сучасної цивілізації, хоча, як стверджують деякі оптимісти, й розташована в центрі Європи.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено