Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 листопада, 2012

Віктор Федорович підписав собі політичний вирок?

27 листопада 2012 року Віктор Янукович зробив найризикованіший крок у своїй політичній кар’єрі. Він підписав Закон №5475-VI «Про всеукраїнський референдум», ухвалений 265-ма депутатськими картками 6 листопада.

Адже закон цей містить такі норми (часом абсурдні і взаємно суперечливі), які можуть мати наслідком втрату самим Януковичем і всією його командою владних повноважень, причому не з подачі опозиції, а внаслідок дій певної «третьої сили», зацікавленої поставити під свій тотальний контроль Україну.

Звичайно, ухвалюючи черговий антиконституційний закон, партія влади прагнула створити для своїх потреб ще один формально-юридичний важіль, за допомогою якого можна буде мінімізувати вплив опозиції (і нинішньої, і майбутньої) та зміцнити свою владарювання.

А оскільки йдеться про такий важіль, за допомогою якого можна змінювати Основний Закон та всі інші законодавчі акти, істотно трансформувати у потрібний бік державний лад та державний устрій, то, можна сказати, йдеться про одну з головних правових (точніше, «правових», бо ухвалений цей закон лише півсотнею фізично присутніх у залі засідання Верховної Ради депутатів) новел «регіоналів». Та, схоже, й адміністрацією Януковича, й керівництвом Партії регіонів вдало зманіпулювали імпортні політтехнологи, котрі працюють не тільки на своїх безпосередніх працедавців, а ще й на «того хлопця» з північного сходу.

На перший погляд, Закон про референдум надає чинній владі всі можливості для впливу на результати референдуму на всіх етапах його підготовки та проведення хоча б тому, що встановлює недемократичний порядок формування персонального складу окружних та дільничних комісій з проведення референдуму.

Ці комісії повинні формуватися за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування і затверджуватися відповідними комісіями вищого рівня. Годі й казати, яким може бути склад цих комісій та як вони рахуватимуть голоси виборців. Крім того, експерти вважають, що встановлений законом порядок проведення агітації під час підготовки до референдуму не гарантує право доступу до ЗМІ на рівних умовах всім зацікавленим групам, порушує конституційне право фізичних осіб на свободу думки і слова.

А на додачу закон не містить норми про мінімально необхідну кількість учасників референдуму для визнання його правочинності, тобто достатньо якнайменшого числа учасників голосування, щоб референдум, в тому числі й конституційний, виявився результативним.

Тим часом законом передбачено, що всеукраїнський референдум може бути проведений задля схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до чинної Конституції, скасування, втрату дії або визнання недійсним закону про внесення змін до Конституції, ухвалення чи скасування закону України або внесення змін до діючого закону тощо.

Як бачимо, поле для маніпулювання громадською думкою величезне; а за вміння «правильних» комісій з підбиття підсумків сотнями тисяч псувати «неправильні» (з погляду влади) бюлетені для голосування результати народного волевиявлення можуть бути дуже істотно скориговані. А на крайній випадок є ще й суди, які можуть визнати недійсними голоси значного числа українських громадян…

Читайте також: Узурпація ім'ям народу: режим Януковича хоче позбавити громадян можливості впливати на владу

Проте, якщо Віктор Федорович думає, що Закон про референдум придатний лише для того, щоби перенести обрання президента країни до Верховної Ради (де це гарантоване), повністю скасувати депутатську недоторканність (бий опозицію!) та запровадити державну російську мову (досить «донам» прикидатися українцями, набридло…), то він глибоко помиляється. Бо ж недаремно вже понад півроку повсюдно у містах і містечках та по трасах розвішані білборди з закликом лідера «Украинского выбора» перейти до системи прямого управління державою: «Страной управляешь ТЫ, а не те, кого ты выбираешь!».

Гасло за рівнем демагогічності, як на мене, на рівні сумнозвісного ленінського – про куховарку, яка має керувати державою (бо ж в обох випадках йдеться про те, що керування державою не потребує знань та умінь, тоді як далеко не кожен здатен зварити гарний борщ). Але поза тим – хіба це гасло за чинних обставин не читається, як «країною керуєш ти, а не якийсь там Янукович»? І хіба за умов домінування мас-медіа сусідньої держави щонайменше на половині території України, за наявності десятків, якщо не сотень авторитетних для певних груп виборців «агентів впливу» тієї ж держави, за куди більшої, ніж у межигірського володаря, популярності сусідського президента у традиційного «регіонального» електорату – хіба за цих обставин інструмент референдуму не може бути використаний зовсім не так, як планували ті, хто голосував за відповідний закон і підписував його?

Адже, як стверджують експерти, закон сформульований так неоковирно (чи, навпаки, так хитро), що дозволяє скасування чинної Конституції на референдумі без ухвалення нової Конституції. А це матиме наслідком або відновлення Конституції УРСР 1978 року з усіма її незчисленними «латками» періоду 1990-х, або конституційний вакуум, що поставить на грань ліквідації саму Українську державу, оскільки вся чинна правова система заснована на Конституції і не допускає можливості існування без неї. В обох випадках нинішня влада опиняється у вельми складній ситуації і її легітимність стає гранично сумнівною. Я вже не кажу про те, що за законом дозволено ухвалити нову Конституцію практично без обговорення її, і це може стати зовсім не та Конституція, яку підготує команда Януковича

Ну, а про такі «дрібниці», як вступ України за результатами референдуму до Митного та Євразійського союзів і навіть до «союзної держави Русобелії» і говорити не доводиться – причому ініціатори такого геополітичного вибору не питатимуть дозволу на проведення відповідних референдумів у команди Януковича. А навіщо, коли за ними стоятимуть куди могутніші і грошовитіші сили?

 Так, звичайно, більшість, мобілізована опозицією, може проголосувати проти цих ініціатив, але тоді, по-перше, Україна опиниться на грані розколу (що, на крайній випадок, задовольнить певну закордонну публіку – як не все забрати, то хоча би третину), по-друге, чинна владна команда так чи інакше виявиться нікому не потрібною, бо її електоратом та її рідним регіоном керуватимуть уже інші «круті пацани», а іншим – більшій частині українців – вона і з доплатою не потрібна (нагадаю, що на нинішніх виборах до Ради за Партію регіонів за офіційними, вочевидь завищеними даними, проголосувало тільки 18% повнолітніх українських громадян і 40% жителів Донбасу).

Отож 27 листопада 2012 року за якийсь час можуть згадувати як етапну дату, після якої розвиток України змінився у напрямі… якому? А це вже залежить не тільки від тих персон, хто сьогодні вважає, наче схопив бога за бороду.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено