26 листопада, 2012

Шоколадний русифікатор

За совєтської влади було важко зберегти «чистоту», свого часу, відмовившись іти працювати на котрийсь із великих київських заводів, де існував великий ризик, що доведеться працювати на війну, я три роки заробляв собі на прожиття на кондитерській фабриці.

Звісно, й там, у моєму величезному цеху, існував окремий, закритий для решти робітників цеху поверх, де виробляли вишукані цукерки, а на тому поверсі була ще й окрема закрита кімната, де ремісничим способом виготовляли цукерки для тих, хто мав «найвитонченіше» піднебіння, тобто для тодішньої партійної сволоти, кожному мерзотникові пакували в окремий підписаний (!) ящик різний асортимент коробок із цукерками й відправляли.

Але від моїх зусиль залежала робота всього цеху, тож я тішив себе думкою, що я не зміцнюю тоталітарну державу, а виробляю цукерки для дітей, бо ж відомо, що діти, як і коні, не винні. Діти, мабуть, ― єдині святощі, які існують у цьому світі.

І от у нашій теперішній віртуально незалежній державі нарешті зазіхнули й на ці святощі, менеджмент шоколадного «короля» видали наказ, що солодощі для українських дітей мають бути тільки в російських обгортках. Якщо «Рускоє радіо» гугнявить, що «всьо рускоє ― хорошо», наш шеф-кондитер надумав підспівувати йому і кричати на кожній обгортці, що «всьо рускоє ― сладко».

«Король» виявився насправді лакеєм, «пріплясивающім» перед начальственним примітивом, цей «король» у лакейській лівреї вирішив від самого малку позбавити наших діток рідної мови, надумав своєю шоколадною довбнею перековувати хохла, навертати його на шлях російської істини, боротися з національним українським збоченням.

Лакей на міністерській посаді нарешті опанував «економіку» і, втративши всяку людську й національну гідність, підвів під свою зраду та відступництво ультрановаторське «економічне обґрунтування». Запізнився, перевертень: «за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, ― все оддасте», ― писав Шевченко. Оце й становить суть української і економіки, і політики.

У цьому дітовбивчому жесті нашого метра-шоколадника з разючою силою розкрилася таємниця української душі (як конкретного різновиду так званої слов’янської душі). Українська душа багатогранна, широка і щедра, але їй притаманна одна унікальна й неповторна риса, і тут жоден народ не зможе дорівнятися до нас. Адже ми українці! Ця риса ― нице колінкування, запопадливе низькопоклонство, догідливе прислужництво; одне слово, мерзенне лакейство.

Всі амбіції, здібності й високі поривання ― все перекреслене запобігливими плазуванням, огидним малоросійським страхом. Про яке політичне майбутнє може думати лакей? Що запропонує країні народний обранець, який, тільки-но вхопившись за мандат, заперечує саме існування свого народу, перекреслює його мову, нищить у зародку джерела українського відродження?

Отак чимало нас, талановитих і здібних, покоління за поколінням, наступає на давні граблі й кладе до кишені тридцять срібняків. Коли нарешті відсохне ця рука, коли нарешті ту унікальну й неповторну українську рису замінить звичайна людська гідність?



Теги