Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 січня, 2011

Канчук бояр

Січнева Переяславська рада як витвір пропаганди
Матеріал друкованого видання
№ 2 (167)
від 14 січня, 2011
«Мать-Москва и ридный Киев, вами Рoдина гордa. Украина и Россия породнились навсегда». З радянської пісні слів не викинеш, хоч уже немає батьківщини, яка пишалася цим родичанням. Послухаймо ж заклик московських депутатів і київських міністрів не переписувати історію, читаймо Михайла Брайчевського «Возз’єднання чи приєднання» і згадаймо події в січні 1648 і 1654 років.  

Чигиринський сотник Богдан Хмельницький розбурхав Січ. Козацтво повстало за відновлення вольностей, проти магнатів і церковних утисків. Переможна угода 1649 року в Зборові вигнала шляхту з маєтків у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах, де відтак не було кріпацтва (того самого року Соборне Уложеніє Алєксєя Михайловича ствердило кріпаччину в Московській державі). Київ вітав Хмельницького, але це не був легітимний монарх. Виснажлива війна знала «Корсуня звитяжний клич і Берестечка темну ніч», і винищення ворожої армії біля Батога. Козацькі посли спокушали царя троном Польщі. Москва зброю їм продавала, але вагалася після своїх поразок від Лівонської до Смоленської війни – Росія святкує роковини визволення Кремля від поляків.

Патріарх Олександрії казав, що Військо Запорозьке прагне бути під царем. А Хмельницький просив і султана забрати «Україну, Білу Русь, Волинь, Поділля з усією Руссю» під протекторат Османів. Тоді Земський собор у Москві 1653 року ухвалив взяти Військо Запорозьке й оголосити війну Польщі. Посли забарилися; довелося робити прапор і заміняти зниклі коштовні камені в булаві. За тиждень прибув гетьман. Зібрано старшинську і потім генеральну раду Київського, Чернігівського і Брацлавського полків. Притягнений силоміць хворий війт Переяслава наступного дня помер. Від решти міст, кільканадцяти полків і селянства не було нікого. Гетьман і старшина 8 січня 1654 року прилюдно обіцяли «бу­­ти з землею і городами під царською великою рукою невідступно». У важких переговорах українці наполягали, що до присяги в церкві посли царя мусять від його імені гарантувати статус України. Боярин Бутурлін запевнив у шануванні прав, бо «царське слово перемінно не буває», але цар не складає присяги підданцям. Виявилися протилежні світогляди. Київське віче та елекційний лад Речі Посполитої ґрунтувалися на європейській взаємності обопільних прав та обов’язків влади й нації. На Сході хани і царі спиралися на піраміду-вертикаль безмежного панування та безмовної покори. Без письмової угоди козаки вирішили, що боярські запевнення дорівнюють обіцянці… 

На Раді 284 особи склали присягу царю Алєксєю. Посли видали грамоту, корогву, булаву і шапку гетьманові, а в Москві звітували, що 122 542 людини присягнули в 117 містах і містечках. У Корсуні це зробили 70 козаків. Відмовилися присягати полковники Іван Богун, Іван Сірко, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, митрополит Сильвестр, міста Косів, Чорнобиль та деякі інші, як і Уманський, Полтавський, Брацлавський, Кропивнянський полки, де посланців царя побито дрюками. Відмовилася присягати Запоро­зька Січ. Козацькі посли в Москві навесні та влітку узгодили 17 з 23 Переяславських статей. Духівництво не бажало нічого підписувати, аби Церква не підлягала Московському патріархатові. Міщани задовольнилися обіцянкою зберегти магдебурзьке самоврядування. Не пощастило домовитися щодо зов­нішньої політики та інших питань. Немає навіть тексту договору 1654 року! 

Події взагалі не стосувалися Галичини, Закарпаття, Буковини, Запоріжжя, більшості Волині й Поділля, Сходу та Півдня, що належали іншим державам. Бояри не пустили делегатів України 1656 року на переговори у Вільні про перемир’я з поляками всупереч її інтересам. Тоді Богдан Хмельницький шукав союзу із Семиграддям і Швецією. Іван Богун брав участь у складанні договору 1657 року зі Швецією з гарантією незалежності й цілісності України. Гетьман Іван Виговський уклав трактат 1658 року в Гадячі з Річчю Посполитою. Московське царство за Андрусівським перемир’ям 1669-го і «Вічним миром» 1686-го віддало Польщі половину України, а до 1725-го перетворилося на Російську імперію, яка завдяки зрадникам поневолила обидві ці нації.

На Софійському майдані хвацький вершник із пагорба показує булавою війську на північний схід (автор постаменту Міхаіл Мікешин робив і пам’ятники Тисячоліття Росії в Новгороді та Катерині ІІ в Петербурзі). На картині 1951 року в Державному музеї українського мистецтва гетьман промовляє з ґанку, і козаки вихопили шаблі з піхов. Поряд із багатьма музичними, образотворчими і літературними творами до 300-річчя Переяславської ради було видано повість Якова Качури, де на початку запорожці вирушають у похід на славу і на смерть за волю України, а насамкінець козак лякав дітлахів канчуками бороданя-боярина, гетьман лаяв басурманів-турків і польських панів, тисячі голосів знічев’я заволали про одностайне бажання під московського православного царя, а в очах Богуна «горів вогонь незламного молодецького завзяття, та ще рука злегка тремтіла на руків’ї коштовної шаблі»… 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено