Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 січня, 2011

…Як табака на розі

Процес свідомої дебілізації освіти й науки триває вже двадцять років. Але такого загрозливого стану, як сьогодні, ще не було
Матеріал друкованого видання
№ 2 (167)
від 14 січня, 2011
Уже майже два десятиліття українська освіта перебуває в стані лихоманки змін – новими міністрами та відповідним їхнім уподобанням чиновницьким оточенням. І все це твориться без жодного уявлення про перспективу. Вже не йдеться про стратегічний план – мова про відсутність будь-якого, хоча б чернеткового, начерку. Тому так легко міняються щораз орієнтири, переставляються бакени, до штурвала дориваються нові керманичі. «Дайте порулити», – волають вони в передчутті процесу перерозподілу бюджетних коштів: «Тому дам, тому дам, а тому не дам… Це тобі, а це мені, а це ще мені…» І наша освіта стала схожою на корабель, у якого вийшло з ладу навігаційне обладнання…

Ми говоримо про неймовірну кількість вищих навчальних закладів. А хто ж це такий мудрий свого часу розпорядився чи не кожному ПТУ дати (мало не вирвалося: продати…) статус вишу якогось там рівня? 

Ми говоримо про корупцію в освіті, а хтось вирішив, що її можна побороти лише незалежним зов­нішнім тестуванням, призначення якого полягає зовсім в іншому. А ось чи хтось за ту корупцію в нас покараний? 
Ми говоримо про алкоголе-, тютюно- та наркозалежність підлітків. А міністерство келійно визначає найвидатніших з української молоді й посилає тихесенько їх, кращих із найкращих, на Всесвітній фестиваль молоді та студентів до Південної Африки. Глиби розуму й таланти – переважно депутати, члени «ума, честі та совісті» й за сумісництвом родичі можновладців. Але вони не хочуть тихесенько, вони показують тій Європі, хто в Україні тепер Лєнін… Європа не витримала, й групу делегатів в стані алкогольного сп’яніння не допустили на борт літака у Франкфурті–на–Майні. Міністр, щоправда, обіцяв обов’язково покарати тих, хто не любить тишком-нишком. Та не чути – чи то руки короткі, чи попросили найпросунутіші політичного притулку...

Надоїдливі професори вимагають університетської автономії. Та міністр знає, як їх угомонити (сам дослужився до професора!) – увести в університети армійські статути й приставити до кожного студента по єфрейтору, щоб пильно стежити, чи бубонять віддано, чистячи зуби: «І утром ото сна восстав, чітай бєз усталі устав»… І шоб на чєловєчєском язикє. А то їм уже, блін, англійську давай!

Чим же пояснити сучасний стан освіти? Це ж не просто феномен Табачника… Тут же якісь вагоміші підстави… Знаєте, мені навіть шкода часом міністра. Увійдіть у його шкуру…

От кажуть, що знижується успішність у вишах. Так є ж просте рішення, впевнений наш міністр, – щоб студенти не пропускали лекцій. Як при Союзі було? Староста здійснював перекличку. Не прийде хто разів три – і вже «неуд.» забезпечено. Дисципліна. І нічого, бачите, і до міністрів дослужилися… От ще б примусити студентів конспектувати ретельно. Як ми колись класиків…

Або деякі освітні керівники не вміють керувати колективом і тому «умнічають»: дайте нам автономію, дайте нам права… А ми вам – спеціальну комісію з 32 наших людей, які в будь-яку хвилину: «А подайтє сюда Ляпкіна-Тяпкіна!»

Шкода Табачника! Невтямки йому, що не примусиш студентів слухати недолугого доцента або й професора, навіть якщо перші перебуватимуть в аудиторії. А я не знаю випадку, щоб лекції цікавого викладача студенти пропускали. То, може, треба братися з іншого кінця?

А щодо грізної комісії з перевірки лояльності ректорів, то чи не продуктивніше було б із тих же таки ректорів створити комісію бодай для окреслення стратегії розвитку сучасної освіти. І чи не час уже збагнути, що без свободи в університетах не виховаємо ми свободолюбної нації?!

Але будьмо великодушними – не висуваймо суворих претензій до нещасного міністра. По-пер­­ше, незмигно див­­ляться хазяї з Білока­­­­м’я­­ної – щось не так, одразу зімнуть на табаку. А по-друге, ну об’єктивно існує ж стеля. І це вже не залежить від людини підневільної, бо плінтус і є плінтус.

Та, зрештою, нічого нового й дивного в личині Табачника немає. Нещодавно професор Володимир Панченко в газеті «День» проникливо показав пов’язаність діяльності нашого міністра зі спадщиною своїх родаків Михайла Юзефовича і Валентина Маланчука. Ці упирі намагалися вбити кілок в українську душу. Не вийшло. І не вийде! Чим ці двоє закінчили, знаємо: один – загальним презирством (сучасники не подавали йому руки), другий – у випарах Бахуса спочив під парканом.

Табачник же – нешлюбне дитя цих двох україножерів. Доктор Серафікус, якого з блиском виписав Віктор Домонтович, мріяв про народження дитини чоловіками без посередництва жінки. І, здається, такий експеримент відбувся – завдяки нашому міністрові. 

А що ж українська освіта? Табачники приходять і відходять. А нам треба не перечікувати лиху годину, а працювати. Повторюся: важливо не те, що вони зроблять, а що зробимо ми. Йде прекрасне молоде покоління, і наше завдання – допомогти кожному утвердитися як особистість, що представляє потужну європейську націю. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено