Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 листопада, 2012

Півтора «Ура» демократії

Демократія під загрозою. Мало не кожна держава називає себе демократичною, навіть найбільш тиранічні режими. Їхні явні невдачі та провали неминуче плямують ім’я, яке вони собі присвоїли. Кому б, приміром, спало на думку захоплюватися НДР (Німецькою Демократичною Республікою)?
Матеріал друкованого видання
№ 47 (264)
від 22 листопада, 2012

Почасти це результат Другої світової війни. Тоді для Британії та Америки було цілком закономірно називати себе демократіями (і не помічати тоталітаризму радянської Росії) в битві з фашизмом, не заглиблюючись у те, які ж саме елементи їхнього державного ладу були демократичними, а якими вони завдячують давнім традиціям конституційності та верховенства права. Але сьогодні така точність необхідна. Аргументу Черчилля, що демократія – менше зло, ніж усі інші її альтернативи, бракує переконливості, якщо не розглянути серйозно ці можливі альтернативи. А американцям, які озираються на історію своєї Конституції, незручно від усвідомлення того, що багато хто з батьків-засновників не довіряв демократії й укладав Основний Закон так, щоб уникнути його небезпек.

 

Проте демократія має і справжні чесноти. Насамперед дає кожному виборцеві статус і можливість усвідомити належність до своєї країни та відчути, що вона робить те, чого він, виборець, хоче. А також дозволяє напрочуд добре змінювати владу мирним шляхом. Черчилля можна було усунути від влади голосуванням. Хай там як запекло сварилися американці під час президентських виборів, але всі вони погоджуються з їхніми результатами. Якби цей принцип було прийнято в арабських країнах, не було б жертв у ході Арабської весни, оскільки звичайного підрахунку голосів вистачило б, щоб побачити, чи й справді невдоволених була меншість, як заявляла влада, чи в них таки була суспільна підтримка, на чому наполягали вони.

Можливість обирати – це ознака того, що ти громадянин, який має законне право голосу, а не просто підданий, котрим можна як завгодно поганяти і наказувати, що робити. Але той голос досить-таки умовний. Під кінець дискусії, якщо не досягнуто консенсусу, можна проголосувати. Це дасть кожному учасникові право голосу, але лише для відповіді на поставлене йому запитання. Що більше учасників волевиявлення, то менша можливість сформулювати запитання. Звідси надзвичайно обмежений вибір під час загальнонародного голосування. Обернено пропорційне відношення між чисельністю і впливом – загальне правило. У переважній частині родин кожен має право голосу, а в журі кожен присяжний – значний вплив. У колективного органу влади або кабінету з 20 міністрів менше влади, ніж у того, в якому лише 12 членів. А коли їхня кількість сягне 60, більша частина влади перетікає до рук голови й адміністративного штату. Якщо громадяни хочуть мати реальний вплив, вони мусять брати участь у порівняно невеликих органах: журі присяжних, церковнопарафіяльних радах, місцевих волонтерських групах тощо, де голос кожного буде почуто і враховано. Що менший масштаб, то більший вплив учасника на ухвалення рішень.

І хоча право голосу – це добре, саме по собі воно не перетворює певний державний лад на варту захоплення демократію.

Тирани постійно називають свої режими демократичними і часто влаштовують зразково-показові вибори. Коли за останні півстоліття імперські держави вторгалися в інші країни, вони намагалися надати їм вигляду демократій західного штибу з правдивими виборами; але результати були жалюгідними і навряд чи виправдовують вторгнення. Такі «демократії» мають не більше «влади від Бога», ніж царі.

Якщо ми хочемо справді серйозно довести цінність демократії, нам потрібно думати про народ, що складається з окремих особистостей. І хоча його колективна воля важлива, має значення й те, чого хочуть окремі люди. А в деяких випадках це навіть вагоміше. Верховенство права, повага до життя і свободи – ось що головне. Бути визнаним учасником державного життя добре, але така участь, по суті, повинна здійснюватися тільки час від часу і в обмеженому обсязі. Для того щоб людина могла відбутися як суспільна істота, вона повинна впливати на рішення в численних дрібніших групах, де її голос буде почутий і матиме вагу. І хоча волевиявлення – це теж приклад голосу у разі, коли дійти спільної згоди неможливо, воно має реальне значення лише за наявності загальної атмосфери визнання консенсусу й прагнення порозумітися, при цьому виявляючи готовність прислухатися й почути аргументи незгідної сторони.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено