Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 серпня, 2009

Про Кузю...

…який завжди залишався собою
Матеріал друкованого видання
№ 33 (94)
від 14 серпня, 2009
 
Уявіть, як цілий натовп дуже талановитої та співучої української молоді, щойно розпався Союз, потрапляє спочатку до Канади, а потім і до Європи. При цьому до них ставляться, як до справжніх зірок... То як поводитися під час такого от незвичного «експірієнсу»? Я про перше закордонне турне переможців дебютної «Червоної Рути» 1989 року, у складі якого, зрозуміло, були й «Брати Гадюкіни».
 
Тоді ніхто не уникнув вельми курйозних випадків і комічних непорозумінь. Ніхто, крім Сергія «Кузі» Кузьминського, який завжди з легкістю розкермовував будь-які незручні ситуації. Річ у тім, що його цілком непідробне почуття гумору, легкої (а іноді й доволі в’їдливої) іронії творили дива і виручали не лише «Гадів», а й усю тусовку загалом. Більшість із рутівської делегації сприймали Кузю як блазня, адже саме він постійно влаштовував часом не дуже безневинні, але завжди блискучі розіграші, сипав приколами й усіляко розважав «зірок», незмінно підіймаючи дух у майже безвихідних обставинах.
 
Один Кузя знав, що в Канаді ще в 1970-х існувала одна унікальна українська група, котра по-своєму переробляла хіти знаменитих «бітлів» і «роллінгів». А саме: перекладала тексти з англійської на гуцульський діалект, і це справляло колосальний комічний ефект. Як відомий меломан, Кузя по всій Канаді зібрав неабияку колекцію тих дисків, а згодом, повернувшись додому, записав власні композиції «Емігрант сонг» та «Америка», де так само кумедно перемішав мови.
 
Пізніше, вже знаючи про серйозні проблеми Кузі з наркотою, спілкуючись із ним час від часу, я нерідко помічав, як разюче змінювалися його характер і поведінка. Він міг відчайдушно жартувати, а за мить – впасти в незрозумілу меланхолію. Втім, за будь-яких обставин він ніколи не розкривав свою душу до кінця, залишався такою собі «річчю в собі». Вже пізніше, після курсу лікування в одній із бельгійських клінік, Кузя якось сказав, що безмежно вдячний своєму рятівникові – дипломатові й музикантові Зенону Ковалю з Бельгії, який допоміг у найскрутніший момент із тим влаштуванням Кузьминського до найкращої клініки в Європі.
 
Гадаю, в природі є три чинники, які зробили з Кузі того, ким він став. Це – світова рок-музика, львівська карнавальна культура пізньорадянського періоду і, власне, його індивідуальність як така. Хоча до власної ролі фронтмена й лідер-вокаліста культової групи він ніколи не ставився надто серйозно, наче до головної справи життя. Вважав, що «Гади» мають розвиватися природно й легко і що зі сцени потрібно буде піти так само легко, а головне – вчасно. Ніколи й нічого він не любив робити через силу й до своєї популярності ставився виключно з іронією. Спілкуючись із Кузею, мене ніколи не залишало відчуття, що переді мною такий собі досвідчений аксакал, який цей світ знає та розуміє набагато глибше за інших.
 
Перша хвиля відгуків на смерть лідера «Братів…» дуже здивувала мене настирливістю апокаліптичних мотивів, мовляв, із відходом гуру нас покидає ціла епоха. На одному з вітчизняних телеканалів нещодавно фронтмен «The Вйо» Мирослав Кувалдін заявив, що разом із Кузьминським почила в бозі вся українська рок-музика. Подібні твердження – лише емоції й нічого понад те. Так самою, як і численні коменти в мережі інтернет, які свідчать про недоречну спробу абсолютизації справді яскравого явища на нашій сцені. Гадаю, Кузя би сміявся з того.

Український рок, який не так давно віднайшов свою ідентичність у музичному просторі власної країни, нині шукає своє законне місце в глобальній системі естетичних координат світу. Наприкінці 1980-х Україна перебувала в стані «весняної відлиги», а «Брати Гадюкіни» стали однією з перших ластівок, які відчули надворі весну. Творчість Кузьминського – приклад внутрішньої свободи, справжній локомотив для інших у боротьбі з живучими комплексами меншовартості, хуторянством і вторинністю. Коли, крім «Братів Гадюкіних», на авансцену вийшли ще й «Кому Вниз», «Воплі Відоплясова», «Плач Єремії», «Мервий Півень», ми, можливо, почали розуміти: ми таки є насправді тими, ким є, і зовсім не треба прикидатися іншими



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено