Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 листопада, 2012

Троянські жеребці

У Польщі часів «Солідарності» казали: польський барак – найвеселіший серед бараків соціалістичного табору. «Як у Мрожека»: так називали поляки безперспективну, але вперту боротьбу маленького чоловічка на знаменитих карикатурах Славоміра Мрожека проти абсурдного світу тоталітаризму. Але й самим полякам від Мрожека діставалось – поляки, як ніхто, вміють висміювати свої національні хвороби.

Етос «Солідарності» ідентифікувався з голосом поета і співака Яцека Качмарського, який весело і знущально виcміював і Катерину Другу і Сталіна. Але його пісня «Мури» – про поета, голос якого руйнує мури тюрем, – сталав гімном антикомуністичної опозиції. І коли пісня була заборонена, поляки цю пісню співали без слів, побравшися за руки. Коли збунтувались ґданські робітники, до них прийшли інтелектуали – Тадеуш Мазовецький і Броніслав Ґеремек. В центрі протестного руху стояли відомі всьому світові письменники, вчені, митці, журналісти, публіцисти: Чеслав Мілош, Яцек Куронь, Адам Міхнік, Єжи Ґєдройц, Анджей Вайда і сам Папа Римський... Об’єднані однією ідеєю: врятувати Польщу.

А коли вже Польща перемогла, то її інтелектуали сказали, що доба прометеїзму закінчилась. Зате почалася добра Сізіфової праці.

Тому Польща збулася – як європейська держава.

«ДО ЄВРОПИ ТАК, АЛЕ РАЗОМ З НАШИМИ МЕРТВИМИ»

У книжці під такою назвою видатна дослідниця польського Романтизму Марія Яніон стверджує, що доба Романтизму тривала в Польщі 200 років, – саме ті 200 років, які були потрібні Польщі, щоб звільнитись і від російського імперіалізму, і від австрійського, і від німецького. Починаючи з 1794 року, коли Польща під проводом Тадеуша Костюшка повстала про Російської імперії та Королівства Прусії, а рік по тому пережила останній з своїх трьох поділів між Російською імперією та Габсбурзькою, до 1991 року – боротьба за державу не припинялась. У ХХ ст., вважає Яніон, відблиском революцій 1830-1831 та 1863 років було створення Другої Речі Посполитої Юзефа Пілсудського у міжвоєнний період, загибель 23-літнього польського поета єврейського походження Кшиштофа Каміля Бачиньського під час Варшавського повстання у серпні 1944-го і – «Солідарність». Масовий рух народу і смерть юного поета – все стає конститутивним матеріалом європейської держави, якщо її центральною ідеєю є свобода. А також пам’ять: Польща може зайняти гідне місце в Європі лише тоді, коли пам’ять цієї драматичної боротьби стане частиною європейської історичної пам’яті.

«ГЕРОЇ ДО ПЕРШОЇ СКРУТИ»

очевидь у кожного своя Європа. В польських інтелектуалів – своя, в українських – своя. «Європа, Європа у кожному слові. Далі за змістом і римою має бути слово “жопа”»: можливо, сам того не відючи, Артем Полежака у вірші «Моя країна» дав діагноз перспективам України на європейському напрямку.

Власне, розмова про якість протесту в сьогоднішній Україні.

Пам’ятаю, якось на Різдво в академічному колі письменник читав віршики про Кучму в частушечному ритмі. Затишно свтітилась ялинка. І його реципієнтами було десь зо три десятки інтелігенції, що думала те ж саме, що й поет. А тим часом тодішній президент прицільно мостив дорогу для бульдозера нинішньої влади.

Сміхова протестна культура сильна, коли вона врівноважується структурованою інтелектуальною культурою. «Карнавальний світогляд» у бахтінському розумінні розвивався на тлі грандіозних філософських і мистецьких досягнень Середньовіччя, Гуманізму і Ренесансу.

По двадцятиліттю Незалежності українська інтелектуальна культура не освоєна необхідною мірою не лише суспільством, а й фахівцями. І філософська, і моральна, і естетична природа елітарної української культури продовжує бути Великим Німим, як і в часи режиму. Натомість голосно звучить самодостатній і самовдоволений плебейський сміх.

Причому треба розрізняти «жанри» сміху. Знамениті Бабуся і Кіт чи «приколи» Романа Шрайка творять ефективну «народну» протестну стихію.Це терапія анекдота, відома з радянських часів. Інша справа, коли у сміховому жанрі виступають письменники, інтелектуали, що мають зовсім інший поріг відповідальності.

Не менше питань викликає і своєрідний спосіб боротися за мову. Невеличка цитата: «Покійний Сашко К. одного разу видав: “У мене на російськомовну не встав би”. Мабуть, він мав при цьому на увазі таки російськомовних українок. Росіянкам же такої вади не припишеш – вона них вроджена». Що не слово – ніби програмна провокація українофобії. Стверджувати, що «вроджена вада» росіянок – говорити російською, це означає недалеко відбігти від лексики опонентів на кшталт «свидомитов». Та й у передпенсійному віці варто все-таки позбавитись комплексу підлітка, якому конче треба розповісти людству, що у нього таки ж «встає». Опус завершується закликом: «Хлопці, давайте і справді ніколи не будемо їм давати? Хоча б для того, щоб не множились». А сам опус називається – «Елімінація».

Відверто кажучи, якщо б подібний «потік несвідомості» прозвучав в устах російського письменника щодо українок, виглядало б це на печерний шовінізм. Між іншим, двоє польських журналістів, що в такому стилі поговорили по радіо про українок, ризикують в європейській Польщі загриміти до в’язниці на три років і заплатити штраф 22 тис. євро. У мене все ще зберігається ілюзія: а може, це хтось приписав усе ж таки дуже талановитому письменнику? Бо сильно сумно.

В цілому ж – безтурботна постмодерна гра. Пересмикування смислів, вивертання суті. Філологічні ребуси. Дешеві вербальні трюки. Короткочасні тріумфи – завдати владі чосу на якійсь ночі еротичної поезії, під завивання гормональних підлітків. Створюються завихорення псевдопротестної активності. Бо ж література – це гра, як свого часу проголосив «незаанґажований» письменник, який згодом успішно продався і перепродався всім політичним силам, що траплялись на його шляху, завершивши підписом під «рахат-лукумним» листом, що уславлює реформи президента. Все несерйозне, плитке, мінливе. Все можна створити з нічого, а з нічого створити щось... Ну й чим не гра?

Такий сміх стає ерзацем протесту. Більш того, такий сміх знезброює. Влада це зрозуміла – і цинічно розсміялася в очі. Єзуїтська заява радниці президента, що мовний закон ухвалено через слабкість Галичини, має під собою підстави: комфортне гигикання під віршики творить ілюзію виконаного громадянського обов’язку. І розв’язує руки владі.

Імперативно необхідний публічний дискурс про політику – часом, на жаль, просвітницький з огляду на рівні неокультуреності величезної частини населення! – був переведений у режим такої собі пострадянської люмпен-голіардики. Реакція на неї – недовговічна, акритична, триває в реальному часі виступу. Тому посттоталітарні пересмішники від літератури, «хлопці з лептопами на яйцях» стали троянськими жеребцями, що самі ж і в’їхали у власну Трою, а з їхніх животів вивалились стара совкова номенклатура і цю Трою підпалила.

За словесною еквілібристикою губиться смисл того, що відбулось. А тим часом відбулась катастрофа: національна, культурна, мовна, моральна, геополітична. Відбувся грандіозний геополітичний розворот країни. Україна справді стоїть на розламі цивілізацій – і зараз її знову повернуто до входу в те саме пекло. Велетенська країна збита з модерного шляху розвитку, вкинута в час трайбалістського феодалізму. Всі вітальні центри держави і культури паралізовано. Промисловість і ресурси, освіта і земля, армія і вибори – все це міцно знаходиться в руках ворогів держави на ймення Україна. Україну чекає люмпенізація неконкурентноспроможних верств населення і втеча за кордон – конкурентноспроможних. Дезорієнтованість, моральний занепад, ментальна скорумпованість сягли свого піку.

Андреас Ґросс, глава місії спостерігачів ПАРЄ за виборами в Україні, жорстко – і не дипломатично – сформулював своє бачення виходу із ситуації: «Потрібна нова демократична революція». Ґросс констатує «тотальну кризу демократичних інституцій», сталінські методи ухвалення законів без дискусії, відчуженість суспільства від влади стіною недовіри, що означає «катастрофічну ситуацію в розвитку демократичного суспільства». Однак наступна революція, на його думку, можлива лише через 25 років, тобто коли відбудеться зміна поколінь.

За чверть століття від початку перебудови і зі здобуттям Незалежності Україна не спромоглася стати європейською державою. За ще одну чверть століття в цих умовах її може премолоти на пил в євразійському блендері.

Сьогодні імператив – чітка, відверта, жорстка розмова інтелектуала з суспільством. В якій катастрофа називається катастрофою, а не карнавалом. Тяжкий Сізіфів труд, без жодного прометеїзму.

Час «героїв до першої скрути» проминув. Це час барикад, на яких «мають право бути повстанці, вороги і санітари».



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено