Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 листопада, 2012

У пастці термінології: від "робітничого класу" до "національно-визвольної революції"

Невдовзі після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР пріоритети сталінської пропаганди різко змінилися. Замість робітничого класу, який змагається проти світової буржуазії, виник радянський народ, який протистоїть німцям. Саме так - німцям, у складі яких є чимало робітників та селян. Виявилося, що стереотипна світоглядна картина є поганим порадником на війні - навіть якщо цілком відповідає твоїм світоглядним засадам.

Зрозуміло, що не всі суспільні процеси можна звести до боротьби класів або етнічних груп, особливо якщо це стосується демократичного суспільства, де всі громадяни рівні перед законом - принаймні що стосується їхнього етнічного чи класового походження. Таку розкіш можуть дозволити собі хіба тоталітарні режими, для яких чим примітивізованіший та карикатурніший образ ворога - ти краще. Тим дивовижніше спостерігати, як політичні сили та окремі діячі, котрі протиставляють себе нинішньому владному режиму, активно створюють та використовують цілковито абсурдні ідеологічні кліше.

До "антинародного режиму" та "внутрішньої окупації" вже всі звикли. Аж ось новий термін - "національно-визвольна революція". Ну, термін-то сам не новий. Свого часу витіснений в американську діаспору український націоналізм мріяв, що саме шляхом національно-визвольної революції, яку не вдалося здійснити ОУН в часі війни, постане нова Українська Самостійна Соборна Держава. Обережніші діаспорні діячі критикували такий підхід, пророкуючи що Україна стане незалежною не в результаті революції, для якої не існувало жодних передумов, а завдяки унезалежненню Української РСР: відповідно треба аналізувати процеси в середовищі керівництва республіки щоб у вирішальний момент спрямувати зусилля у правильному напряму і максимально наповнити нову державу правильним змістом. Звісно, їх затаврували - як можна навіть припустити, що Україну приведуть до Незалежності якісь-там компартійні функціонери, а не революційний дух козацької нації!

Результат ми побачили на початку 90-х: українська діаспора Америки (на той момент ще доволі життєздатна) виявилась цілковито розгубленою в нових умовах. Україна стала незалежною з рук депутатів Верховної Ради УРСР, а очолив її колишній компартійний лідер. Кошти, які діаспора намагалася вкладати в Україну, переважно осідали в кишенях колишніх партійних та комсомольських вождиків. На відміну від сталінської пропаганди, яка існувала для "народних мас", а не для прийняття рішень, наші діаспорні націоналісти стали заручниками свого ж примітивізованого світогляду.

От цікаво: ті, хто зараз кажуть про "національно-визвольну революцію" - вони серйозно вважають що українська нація зараз пригноблена? Що вибори фальсифікують не українські вчителі чи там лікарі, які сидять у виборчих комісіях? Чи може "беркути", які незаконно вивозять бюлетені з дільниць - не з України? Чи всі ті, хто продають свій голос за 100 гривень - не українці?

Звісно, можна сказати що це зрадники, колаборанти. Але перепрошую: щоб стати колаборантом якогось чужинця - треба щоб він був, цей чужинець. Власне, всі розповіді про "національно-визвольну революцію" чи там сумнозвісну "внутрішню окупацію" зводяться до одного: мовляв нинішній стан нашого суспільства - неприродній, його штучно змушують платити хабарі, принижуватись перед сильнішими і принижувати слабших, робити все на тяп-ляп і тягнути все, що погано лежить. Це ще на зорі 2004 року озвучив у відповідь на моє запитання Віктор Ющенко: "Люди на місцях хочуть працювати і жити по-новому, от тільки режим їм цього не дозволяє". Виявилось - не дуже то й хотіли, навіть революція не змінила ані наших політиків, ані суспільства. Все треба починати спочатку.

От тільки єдина революція, яка зараз можлива - це революція громадянська. По один бік барикад - громадяни, які стають на захист своїх прав, по інший - неофеодальні васали різних рівнів. При чому і ті й інші можуть розмовляти як українською, так і російською мовою, ходити до одних і тих же церков (або й не ходити взагалі), святкувати 14 жовтня або 9 травня... Зараз в Україні головну роль відіграють не етнічні чи релігійні відмінності, а усвідомлення себе громадянином - з усіма правами та обов'язками - чи ґвинтиком в системі "начальників".

Чим швидше авторитетні політичні сили з опозиційного табору позбудуться такої звичної їм риторики про "окупацію" та "національне визволення" і будуть оперувати ближчими до реальності термінами - тим краще. Не так для них (бо за браком інших ідей виборці так чи інакше голосуватимуть за старі-добрі наявні), як для розвитку України. Втім, історія любить вносити свої корективи доволі несподівано і без огляду на термінологічні особливості ландшафту...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено