Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 вересня, 2009

Титулатура на службі нової Російської імперії

Смиренне звернення до Патріарха Московського Кирила від душевного бідняка
Матеріал друкованого видання
№ 37 (98)
від 11 вересня, 2009

 

Минуло достатньо часу з відвідин України Московським патріархом Кирилом. Я все чекав, що хтось оприлюднить суттєві неточності, до яких вільно чи невільно вдався Патріарх в одному зі своїх виступів. Та цього не сталося.
 
Я дуже уважно слухав усі його промови, і в мене виникло бажання подискутувати з приводу двох його висловлювань, тож я надіслав до прес-служби Московського патріархату листа. Чесно кажучи, я не розраховував на те, що моє звернення опублікують, та все ж мав надію, що хоча б отримаю відповідь. Не діждався. Тому вирішив надрукувати цей лист на шпальтах «Українського тижня».
 
[1507] 
Мені здалося, що загальна тональність виступів московського владики під час його відвідин України була категоричною і повчальною. А між тим, Господь заборонив проповідникам «піднімати палець і говорити образливо» (Пророк Ісая, 58). Я згадував, як смиренно й скорботно промовляє зазвичай Патріарх Київський Філарет.
 
Небажання о. Кирила помолитися й побесідувати з патріархом Філаретом, митрополитом УАПЦ Мефодієм і Главою УГКЦ Любомиром Гузаром, що вони його висловили в листі до Московського патріарха, контрастує з пам’ятною нам приязною поведінкою Вселенського Патріарха Римського Івана Павла ІІ, який молився разом із православними й шанобливо відвідував мечеті та синагоги. Три церкви є сестрами – юдейська, християнська і магометанська, казав і пророк Магомет.
 
Москва, видається мені, є місто «досократичне», адже з часів Сократа діалог – неодмінна умова демократії. Мова директив, а не дискусії, виглядає нині старомодною, як атавізм далекої давнини.
 
Колись Фьодор Достоєвскій вказав на два різновиди православ’я – благословляючий (любіть усе) і виклинаючий, який нічого спільного з християнством не має. Анафема на помісного патріарха України Філарета від помісного патріарха Росії була геть безпідставною. Той, хто, як Філарет, проповідує слово Боже і любов до ближнього, на таке не заслуговує.
За словами Тараса Шевченка (цитую мовою оригіналу) «христианская церковь, как нежная мать, не отвергает даже и преступных детей своих, за всех молится и всех прощает. А представители этой кроткой, любящей религии отвергают именно тех, за кого должны бы молиться. Где же любовь, завещанная нам на кресте Спасителем-человеко­любцем?»
Християнин засуджує себе, а не брата свого.
 
Папа Іван Павло, духовний лідер усього людства, просив вибачення за гріхи католицької церкви – хрестові походи, інквізицію, гоніння на юдеїв.
 
У нас, православних, теж є привід до покаяння. Наприклад, патріарх московський сталінських часів Сергій сказав: «Смерть німецьким окупантам!» В устах ієрарха, який має молитися за спасіння заблудлих, це святокрадство: смерті воліє лише кроволивний диявол. Ісус Христос прагне натомість життя вічного.
 
Кожний носій добра є Божою людиною.
 
Філософа Епікура, який жив задовго до Христа, наш Сковорода називав «християнином до Різдва», бо той вважав любов до ближнього найбільшою насолодою.
 
Навіть язичника римського імператора Траяна вважають «неусвідомленим християнином». Він полишив невідкладну військову справу заради немічної вдовиці: зійшов з коня, перейнявся її горем і допоміг їй.
 
ЛИСТ

 

Брати і сестри!
 
Після успішного візиту в Україну Патріарха Московського мені, дослідникові історії православної церкви, хотілося б подискутувати з приводу титулатури. У виступ Його Святійшества закралася неточність: він назвав титул першого Московського патріарха Йова – Патріарх Московський і всея Русі, маючи на гадці й Русь-Україну. Насправді Йов підписувався Патріархом Московським і всея Великія Русі, до якої входило 12 північних єпархій Московського царства. Україна ж називалася Малою Руссю (5 єпархій) і під юрисдикцію Москви не потрапляла.
Його Святійшество невдало витлумачив і Послання Святого апостола Павла до коринфян. Ось слова Московського патріарха Кирила: «Хтось говорить, що я належу Павлу, а хтось Петру чи Аполлосу. А треба, щоб Церква була єдиною» (тобто в підпорядкуванні Московського патріарха).
 
Я змушений заперечити: Павло не ставив себе вище за Аполлоса, позаяк і той і другий служили Христу. Він каже: «Я посадив, Аполлос поливав, а зростив Бог» (Коринф, 3.6). Про ієрархічну субординацію тут не йдеться – серце може відкритися Богу в будь-якій конфесії.
 
 
З повагою.
Професор Дмитро Горбачов. Київ
 


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено