Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 вересня, 2009

Розмір має значення

Сучасна українська література і non fiction перетворилися на явище від якого не можливо зверхньо відвернутися
Матеріал друкованого видання
№ 38 (99)
від 18 вересня, 2009

 

« Тату, що це було?» – пригадуєте анекдот? У неділю повернувся з Львівського форуму видавців. Шістнадцятого...
 
Ідеш проспектом Свободи й бачиш: посеред вулиці сидять у кафе під парасолею... Оксана Пахльовська з Тарасом Возняком! Якби довелося пояснювати французові, що це означає, я б сказав: уявіть, що ви йдете Люксембурзьким садом і бачите на лавочці Камю з Сартром. Ну, якось приблизно так. Цими днями у Львові був практично весь укрсучліт: Жадан, Винничук, Карпа, Іздрик, Ульяненко, Пиркало, Роздобудько, Прохасько (Юрко), Неборак, Цибулько, Кононенко – це тільки ті, кого я особисто зустрів. Кажуть, був сам Андрухович.
Важко припустити, що постійні читачі «Українського тижня» не знають усіх цих імен, але навіть якщо не чули жодного разу, хай повірять на слові: таке товариство зробило б честь будь-якій столиці чи університетському місту.
 
Щодо іноземних гостей, їх так само не бракувало: приїхали з Норвегії – Юстейн Ґордер, із – Росії Андрєй Бітов та Максім Кронґауз, із Польщі – Адам Міхнік та Марек Краєвський, із Америки – Алєксєй Цвєтков.
 
І все це сузір’я вирувало, виступало, доповідало, спілкувалося, сперечалося, роздавало автографи, швендяло містом і, звісно ж, пило підступні львівські настоянки.
Мушу зізнатися відверто: я ненавиджу богему. Ну, можливо, «ненавиджу» – надто сильно сказано, але терплю насилу. Світське життя, до того ж іще «з творчо-інтелектуальною родзинкою», здається мені: а) нудним; б) нещирим. Тут, у Львові відбувалося щось геть зовсім протилежне. Ну гаразд, що таке книжковий ярмарок, будь-де? Приїздять видавці, розкладають по прилавках свій крам і намагаються його продати: в «них» переважно гуртом або навіть авансом, у «нас» – виключно вроздріб, за готівку. Все, що діється навколо цього – літературні читання, дискусії, круглі столи, презентації, інтерв’ю та дружні посиденьки, – ні що інше, як бантики, гарнір до бізнесу, який лише декораціями відрізняється від ярмарку сільськогосподарської продукції, автомобілів, зброї, готового одягу тощо. В чому ж різниця?
 
Перше й дуже наочне: львівський захід є потужним пропагандистським механізмом, який утверджує не лише в місті, а й у країні загалом певне уявлення про творчу та інтелектуальну діяльність як щось бажане, престижне, успішне, гідне наслідування. Саме в цьому сенсі слід спри­ймати офіційне гасло Форуму: «Час читати!» Якщо окремі, поки несвідомі представники населення вважатимуть, що робота письменника – переважно ходити по кнайпах і позувати на камеру, великої шкоди не буде: аби при цьому вони справді захотіли долучитися до читання й повірили, що орієнтирами в індивідуальному проекті життя може бути не лише споживання сумочки, позашляховика, столика в ресторані та квитка на російського гумориста-гастролера. Ця наївна, але безумовно позитивна дидактика в декораціях розгубленого суспільства є насправді лише видимою верхівкою.
 
Що ж до другого, глибинного змісту події, то його треба шукати в масштабі та мелодії самої події. Особливо, якщо згадати, як виглядав старт на початку дев’яностих. Так, можливо, порівняно з якоюсь Німеччиною й навіть Польщею асортимент яток (які, до речі, вже вихлюпнулися з палацу Потоцьких на міські вулиці) видається скромним, а їхній якісний вміст критично бідним. Усе одно, маємо маніфестацію надзвичайно цікавого й досить повноцінного процесу в його динаміці. Провінційного? Можна сперечатися, якщо є сенс: усе залежить від критеріїв, точки відліку, щирої зацікавленості в кінцевому результаті. Вторинного? Навряд чи. Варто констатувати, що українська книжка стала самодостатнім феноменом. Попри несприятливі внутрішні умови, попри зовнішній ринковий – і позаринковий! – тиск, попри крайню нетехнологічність, подекуди аматорський характер видавничих процесів, і сучасна художня література, і non fiction перетворилися на явище, від якого неможливо зверхньо відвернутися. Воно вже є й має власну енергію руху.
 
А юрба веселих письменників? Вона лише демонструє, користуючись словником «низьких» жанрів мистецтва, що – Україна має талант! Це не одне, не два, не десять імен. Саме цим враженням я й хотів поділитися: коли кількість креативних, сучасних, обдарованих, оригінальних людей перевищує певну критичну масу, яку вже неможливо охопити одним поглядом, починаєш вірити в майбутнє країни. Даруйте за оптимізм.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено