Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 жовтня, 2012

Новий вимір феномену противсіхства

Ми всі звикли пов’язувати феномен противсіхства тільки з політичними процесами, і передусім із виборами. Але на сьогодні це явище перейшло межі суто політичного й охопило нові обшири. Твердження на кшталт «усі вони однакові, а ми – це щось інше, ми – це сила, ми – це майбутнє, ми – це носії чистоти й істинності ідей!» тепер стосуються й культурницького поля. Не вірите? Тоді перечитайте велику цитату (в якій я коли щось і виправляв, то тільки найгрубіші помилки, яких було чимало).

«Драч вже дуже давно зрадив сам себе, і він – зрадник… Дзюба теж – зрадник… Ніна Митрофанівна Матвієнко пішла ще далі!... Матвієнківщина це: розпуста, що базується на стовідсотковій впевненості своєї безкарності… Дуже можуть підтвердитися чутки, що народний хор ім. Верьовки, яким Авдієвський не лише беззмінно керував, а й набирав талановитих  (і гарних!)  – переважно сільських – дівчат з усієї України, був не лише народним хором… !!! Так, це поки що чутки… але диму без вогню не буває ж… Чи можна на прапорі українських військових частин намалювати Івана Драча чи  Івана Дзюбу? А ось Івана Світличного та  Василя Стуса можна! Чи може наш співвітчизник на прапорі боротьби за правду  намалювати портрет  авторів пісень та текстів про “рідну партію” (дарма що возведеного Ющенком в герої України) Анатолія Авдієвського та Дмитра Павличка? Питання без відповіді,  бо смішне питання… А ось Василя Симоненка може!.. В ув’язнені життя можна було зберегти  або  відбувши термін, або…  ціною зради самого себе. Стус не хотів вертатися до живої “еліти” нації, він не хотів жити серед цієї псевдописьменницької ватаги драчів та дзюб. Вернувшись, потрібно було стати одним з них зрадивши себе, свої принципи, зрештою, зрадивши свій народ. Стус усвідомлено (!) не захотів вертатися до всіх нас…».

Що за маячня, де все змішано докупи, грішне з праведним? – запитає читач. Ні, це не маячня, це фрагменти з тексту політв’язня радянських часів (заарештований 1977 року) Вадима Смогителя «Синдром Матвієнківщини», нині громадянина США (виїхав з СРСР 1989 року, зараз живе в Україні), опублікованого днями сайтом «Майдан». Сайтом, який був під час виборів 2010 року активним пропагандистом ідей політичного противсіхства, а сьогодні, як бачимо, став рупором і противсіхства культурницького. Причому дуже показового у певному плані: мертві (котрі не можуть уже заперечити авторові тексту) протиставляються живим, незламні та порядні «і художниця Горська, і критик Світличний, і поет  Симоненко, і співак Гмиря, і композитор Івасюк, і перекладач Лукаш, і поет Стус» - перерахованим вище діячам української культури, які, за словами Смогителя, стали на шлях «втрати ними звичайної людської порядности». Ба більше: «Схоже, що вони вже дуже давно стали на шлях співпраці з ворогом», - пише Смогитель не про кого-небудь, а про Івана Дзюбу, Дмитра Павличка, Ніну Матвієнко…

Впадає в очі, що жодної критичної стріли на адресу персонажів іншого ряду – від Бузини до Колесніченка – у «майданівського» автора не знайшлося. То для нього якісь анонімні «вороги», що навіть не заслуговують на детальну інформацію про них, а от визначні діячі культури й деякі політики (до обойми «неправильних» потрапили Євген Марчук, Левко Лук’яненко та Володимир Литвин – ось такий дивний вінегрет) названі персонально. І з такими означеннями, що хоч стій, хоч падай. Мовляв, каятися вони мусять привселюдно, перед нацією, яка їх не простила за їхні минулі гріхи, але, можливо, зглянеться, врахує певні заслуги перед культурою, і пробачить. От тільки, як на мене, не Іван Дзюба, скажімо, мусить просити у нації пробачення за те, що не дозволив себе убити туберкульозом у «мокрій камері», про що пише Смогитель, а нація – у Дзюби, за те, що дозволила його кинути до цієї тюремної камери. Його – й інших достойників.

З іншого боку, нічого дивного у такому противсіхському підході нема: адже завжди інвективи з боку сповідувачів цієї ідеології були однобічні: навіть найбільш одіозні діячі чинного режиму та путінської «п’ятої колони» в Україні постають як «смішні й недолугі», а от лідери опозиції – як небезпечні вороги країни і ледь не всі таємні агенти Кремля. Досі йшлося тільки про політичних діячів, а тепер, як бачимо, - і про діячів культури.

До речі: яким чином можна «підстригти» під один копил Івана Драча, котрий за будь-якої влади був «на коні» і чий протест навряд чи коли-небудь перевищував дозволену «згори» міру, й Івана Дзюбу, котрий завжди мав і має свою власну позицію, здебільшого жорстко критичну щодо влади, але часом – і не менш жорстко критичну в тому, що стосується настроїв юрби? Те саме, як на мене, стосується й більшості інших фігурантів статті Вадима Смогителя. Але працює безвідмовна логіка противсіхів - мовляв, «усі вони однакові». Не вистачає тільки тичининого «будем, будем бить»… Ясна річ, однаково грішні всі, крім себе, коханих, ну, і тих, хто речникам противсіхства у цей момент з тих чи інших причин імпонує.

Можуть сказати: ну, опублікував колись вельми популярний, а тепер – зовсім навпаки сайт статтю якогось третьорядного дисидента, який ображений на всіх тих, хто має більший, ніж він, вплив та популярність в інтелектуальних колах, - то невже одразу слід бити на сполох? Думаю, що треба. По-перше, щоб завадити намаганням залишити українську націю без будь-яких справжніх авторитетів, змішавши докупи і грішне, і праведне; по-друге, щоб не допустити перетворення на своєрідних ідолів і Стуса, й Івасюка, і Світличного, й інших достойників, яких уже немає з нами, - на ідолів, у жертву яким слід приносити «неправильних» діячів культури. Бо маю великі сумніви, що культурницьке противсіхство обмежиться однією статтею…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено