Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 жовтня, 2012

Україна – це десь у Європі... Проте де саме?

Неважко пригадати сотні поступок, до котрих уже призвичаїлась Європа, починаючи з реакції міністра закордонних справ Франції на введення надзвичайного стану в Польщі у 1981 році. Фраза: «Ми не можемо нічого зробити. І ми нічого не робитимемо» – стала класичною. Блискавичне визнання 10 років потому легітимності московського путчу лише продовжило цю традицію. Та що вже казати про прихід до влади в Кремлі Владіміра Путіна, якого багато хто зустрів як «молодого лідера, здатного до справжніх демократичних перетворень»?
Матеріал друкованого видання
№ 43 (260)
від 25 жовтня, 2012

Проте всім тим, хто так захоплюється нині «польським дивом», варто було б згадати, що між державним заколотом 1981-го та першими напівдемократичними виборами минуло вісім років, позначених ув’язненнями, цензурою та репресіями. І лише невелика група ідеалістів на Заході продовжувала критикувати та засуджувала те, що відбувалося в країні, яку часто називали, перефразовуючи Альфреда Жаррі, «у Польщі, себто ніде». Справді, Польщі допомогли матеріально, що дало змогу по-сучасному забезпечити масовий опір населення, яке не дозволило собі опустити руки. Але в плані дипломатії круглі столи та протистояння із владою були справою отієї купки ентузіастів, а не амбасад.

Ризикуючи дістати «грім та блискавки» від своїх українських друзів, мушу сказати, що Україну Європа не здавала ні в минулому, ні нині. Варто нагадати, що без втручання та європейського посередництва у 2004 році ніколи не відбувся б третій тур президентських виборів – єдиний подібний прецедент в історії Європи. Під тиском Москви Віктор Янукович був би проголошений переможцем і народна революція могла б захлинутися в ріках крові.

Пізніше в тій частині світу сталося багато прикрого – і в суспільстві, і в політиці. Чи варто в цьому звинувачувати Європу? Вона була уважною та швидко розчарувалася, як і українське суспільство, але й надалі відстежувала вибори за виборами, що вимальовувалися більш-менш як волевиявлення українського народу. Те, що на Заході називається ротацією еліт, відбулося, але з подальшим ув’язненням багатьох керівників із попереднього уряду. Електоральна альтернатива поступилася місцем тюремній ротації, тож під сумнівом опинилося все майбутнє демократії в Україні.

Справді, санкції призводять до ізоляції держави, що має подвійні наслідки: вона може спричинити фатальний компроміс з іншим, не Європейським Союзом, який зветься Митним або Євразійським, – імперський сенс від цього не змінюється. Але й учасники протистояння нині чітко визначилися. З одного боку, корумпована влада, яка не знає, куди рухається, з іншого – суспільство, що є її жертвою.

Є також інші чинники на противагу похмурій перспективі. Якщо в 2000 році путінський режим і звабив когось на Заході, то сьогодні все інакше. Протестні акції останніх місяців у Росії, численні документи, що доводять корумпованість та злочинність цього режиму, продажність його судочинства, справи Ходорковского та Pussy Riot, убивства журналістів – тисяча й одна ознака вказують на те, що російський режим дедалі більше втрачає привабливість в очах Заходу і, що важливо, видається загрозливим для інтересів останнього. Чи принадніший вигляд має імітація «Русского міра» в українському виконанні?

Нарешті, не варто недооцінювати ще один момент: Україна біль­ше не перебуває «ніде». Ковток свіжого повітря, який забезпечило Євро-2012, висвітлив, наче променем прожектора, ситуацію в країні, як колись під час Помаранчевої революції. Може видаватися несумісним поряд ставити футбольне змагання та потужну народну революцію. Але треба визнати: часом інформація обирає собі непередбачувані шляхи.

Ось такий парадокс: Рада Європи показує на Київ пальцем, керівники європейських держав бойкотують чимало церемоній, а тим часом запитання стали надходити від західних гостей змагань, кожен із яких шукав собі пояснень як міг: що то за режим при владі, чому демократичні перетворення призупинилися? Були оприлюднені численні статті, які намагалися пояснити та розповісти про цю донині мало знану країну, якщо не брати до уваги кілька штампів, усвідомлених із часів Помаранчевої революції. Після Євро-2012 Україна вийшла з тієї сірої зони, що була її найгіршою санкцією, – зони цілковитого незнання разом із певною зневагою, відбитком «Великої Росії», який вона несла на собі.

У буревії санкцій українське суспільство дістає брутальні удари, на які не заслуговує, що лише зміцнюють його сумніви у власних силах. Звідси таке зрозуміле волання: нас здали та покинули! Між тим революції всіх кольорів та етносів довели: для суспільств немає іншого виходу, окрім як своїми силами позбутися пригноблення власними елітами. Важко це казати настільки відверто. Але між умовностями Realpolitik та співчутливими, але безсилими симпатіями іншого шляху немає.  



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено