Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 жовтня, 2012

Мистецтво можливого

Схоже на епізод із психологічного трилера: герой переживає незворотність недавніх жахливих подій і мучиться думкою, що запобіг би їм, якби було реально повернути час трохи назад. На жаль, це частина власного досвіду кожної людини, починаючи від миті, коли усвідомлюєш, що не розбив би улюбленої маминої чашки, якби вчасно припинив гратися м’ячем. З віком тільки масштаб біди зростає. І от тепер на нас насувається щось схоже. Буквально після 28 жовтня.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (260)
від 25 жовтня, 2012

Зазвичай я надто дратівливо реагую на різні апокаліптичні передбачення, бо прогнози ніколи не справджуються, а герой Гашека мудро стверджував, що ніколи не було так, щоб нічого не було. Цього разу все інакше.Якось, безумовно, буде, але як саме? 300 провладних голосів у новій Раді – не чиясь хвора фантазія, а цілковита ймовірність. Відтак наступні сторінки сценарію читаються без особливих різнотлумачень: остаточне підкорення національної економіки інтересам лічених олігархів на чолі з новим колективним – Сім’єю; остаточне закручування гайок за білоруським зразком; повна здача інтересів країни на догоду персональним інтересам вищезгаданих осіб; остаточна втрата незалежності – не лише фактична, а й номінальна, із супутнім розпадом держави. Гіпербола? Згущення фарб? Паніка? Якщо комусь так здається, хай звернеться по прецеденти в північному напрямку. Там теж не вірили своїм Кассандрам.

Читайте також: Чого українцям слід прагнути від нової Ради?

Три роки тому, коли цей сценарій тільки-но позначився, теж була розгубленість. Розумні й порядні люди так само вагалися, роблячи вибір із-поміж вельми недосконалих наявних кандидатів. Одна шанована лідерка думок сформулювала свою позицію приблизно так: вона не хоче принюхуватися, обираючи між двома купами гною. До політологічного тезаурусу додався неологізм «противсіхи», а розвинена бридливість зіграла з країною злий жарт, піддавши дальшим випробуванням усі п’ять чуттів людей і не з таким витонченим нюхом.

Моральні критерії інтелектуалів (як і будь-кого іншого), їхні суворі вимоги щодо політики не мають бути предметом глузування. Але є історичний час, і є контекст. Поза контекстом етичні шукання високочолих неодноразово перетворювалися на добрі наміри, котрими, як відомо, менш вимогливі люди із задоволенням мостять дорогу в пекло.

З електоральних соціологічних моніторингів відомо, що українці поставилися до наданого їм цього разу вибору без зайвого ентузіазму – себто адекватно пропозиції. Серед поширених серед громадян думок слід згадати одну: «Навіщо обирати між двох зол?» Утім, зрозуміло, що хтось когось усе одно вибере, – й тут мене раптом осяяло! Цим відкриттям я намагаюся ділитися впродовж останніх тижнів на кожному розі, інколи зустрічаючи розуміння: політика – територія зла.

Ще раз: політика – територія зла! Це, здається, не вимагає спеціальних доказів. Політикою рухають інтереси та амбіції. Її інструменти – примус та компроміси. Навіть бездоганно чисті люди, які іноді потрапляють у її силове поле, змушені толерувати ці неприємні речі. Це осередок гріха, де панує мистецтво можливого. Тож може йтися хіба що про більший чи менший ступінь зла, різну міру цинізму, агресії, апетитів. Я не мав якось змоги поговорити з Махатмою Ґанді, а от у Вацлава Гавела знахабнів і поцікавився, чи були вчинки в його політичній кар’єрі, якими він не пишається, але яких неможливо було уникнути? Президент (на той час уже колишній) відповів дуже швидко – ніби цього запитання чекав: «Так, але я через них шкодую». Уявляєте!

Серед дійових осіб українського політикуму щось не видно жодного Махатми Ґанді, жодного Вацлава Гавела, жодного Улофа Пальме. Але тільки на цій підставі бачиться зовсім нераціональним і нездарним віддавати свою країну на поталу кільком загальновідомим неситим хамам із перспективою перепродажу. Значно розумніше – ще й моральніше – свідомо і тверезо між двох зол обрати менше.

А що, схоже, така постановка питання перевертає проблему з голови на ноги! Я не брешу собі, я нікому не дурю мізки, я оцінюю наслідки, не самоусуваюся, не уникаю відповідальності, що дає внутрішнє право виголошувати дальші вимоги до «мого» меншого зла, а не безсило лаятися, нарікаючи на недосконалість людського матеріалу. Одне слово, у цьому є певний конструктив.

Це, так би мовити, загалом. А тепер стосовно поточного моменту: свідомий вибір меншого зла є водночас категоричною відмовою від більшого, яке вже давно перетворилося на абсолютне, буквально на «темний бік сили». Треба далі пояснювати, за кого я піду голосувати?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено