Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 жовтня, 2012

Куди прямує держава загального добробуту?

Соціальна держава в недавньому минулому мала дві головні моделі, які більш-менш доповнювали одна одну, змінюючись від країни до країни, а також від однієї історичної епохи до іншої в межах однієї країни.
Матеріал друкованого видання
№ 42 (259)
від 18 жовтня, 2012

На одному кінці спектра – держава загального добробуту, що ґрунтувалася на соціальних відносинах, у яких протиставляються, але водночас поєднуються і основні учасники управління – патронат, – і головні суб’єкти управління – профспілки. Ця модель була можлива за потужних профспілок, які прагнули реформ і мета яких – долучитися до керівництва системою, що гарантувало б стабільність держави загального добробуту. Зокрема, це елементи соціал-демократії в Німеччині або в Скандинавських країнах.

А на іншому – соціальна держава, незалежна від суспільства й соціальних відносин, котра безпосередньо керує всім і забезпечує певний перерозподіл, соціальну допомогу, спільність інтересів, страхування у разі нещасних випадків, старості, хвороб, безробіття за допомогою механізмів, які контролює лише вона або переважно вона. Така модель здебільшого трапляється там, де держава сильна, а соціальна складова слабка або віддалена від неї. Як приклад – Франція, де профспілки протягом тривалого часу діяли в умовах сварок, радикального неприйняття реформ і відсутності контакту з політичними партіями, які віддавали перевагу мисленню категоріями держави, аніж термінами участі в управлінні системою соціальної держави.

Ці дві моделі – соціал-демократична та державницька – були взяті на озброєння й процвітали в сонмі об’єднаних європейських націй від завершення війни до кінця 1970-х років. Спостерігалися підйом виробництва, повна зайнятість, були наявні всі ресурси для функціонування соціальної держави загального добробуту. Понад те, існувала велика впевненість, що ідея соціальної держави може й повинна гарантувати соціальну справедливість, безсторонній розподіл, захист усіх і спільність інтересів.

Потім у Європі настала інша ера. У країнах з ринковою економікою запанував неолібералізм. Європейський робітничий рух, будучи реформістським і соціал-демократичним за своєю суттю, послабився, що сприяло занепаду соціальної держави. Крім того, старіння населення, підвищені вимоги до охорони здоров’я, а також повсюдне безробіття призвели до кризи самої ідеї держави загального добробуту, й нещодавня економічна та фінансова криза тільки посилила цю проблему. І якщо європейські національні держави, кожна у свій спосіб, опиралися руйнуванню соціальної держави від 1980-х років, то Європейський Союз, навпаки, ставав дедалі менш соціальним, менш спроможним закладати основи загальноєвропейської держави загального добробуту.

У період кризи бракує ресурсів для соціальної держави. І водночас саме тоді, як ніколи, потрібно інтенсифікувати зусилля, спрямовані на загальну солідарність. Коли на підприємствах відбуваються скорочення, коли доходи населення не зростають, а стрімко зменшуються, коли посилюється соціальна нерівність, коли молоді покоління ризикують жити гірше, ніж їхні батьки, держава загального добробуту є єдиним чинником, який може гарантувати функції перерозподілу та спільності інтересів, навіть якщо її засоби послаблюються. І коли в той самий час профспілки ще більше втрачають свої позиції через кризу й ще менше здатні на мобілізацію в інтересах держави загального добробуту, соціальний тиск ризикує швидко набути радикальних форм або дійти до націонал-популізму.

Парадокс полягає ось у чому: що більше ми потребуємо соціальної держави, то менше в нас можливостей запровадити, врятувати або зміцнити її. Коли все добре, коли відбувається зростання виробництва і спостерігається повна зайнятість, лише тоді соціальні сили можуть вимагати держави загального добробуту, тоді впровадити її та змусити працювати легше, ніж у часи кризи, коли відсутність такої держави є значно жорсткішою.

Європа стала свідком зникнення комунізму, як і занепаду соціал-демократії. І тепер вона ніби осиротіла, поховавши моделі держави загального добробуту попередніх епох. У сучасних умовах світової кризи їй потрібно терміново віднайти нові форми перерозподілу й спільності інтересів. І зробити це на глобальному рівні, шукаючи необхідний формат інтервенції, маючи на увазі не лише національні держави, а й зважаючи на прийдешні покоління. 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено