Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 листопада, 2009

Вірус свободи

Природа мистецтва не визнає державних кордонів та національних канонів
Матеріал друкованого видання
№ 45 (106)
від 6 листопада, 2009

 

 

Нещодавно я побував на виставці в лондонській галереї Саачі (Saatchi Gallery). Виставка називалася «Без покривал: нове мистецтво Близького та Середнього Сходу». Майже два десятки художників Близького Сходу й Ірану показали роботи про воєнні конфлікти в своїх країнах. Та не лише про це. Найбільше мене вразили самокритичні, іронічні інсталяції, що зображували співвітчизників та єдиновірців: жінок у молитві з чорними дірами замість облич, іранок в образі столичних повій, і знову жінок із кухонним начинням замість облич. Я ледве повірив власним очам, побачивши на фотографіях напівголих мусульман, знятих у відверто еротичних позах. Так, в Англії художників-провокаторів нагороджують найпрестижнішими преміями, в Росії їм час від часу відривають носи, в Україні їх частіше за все не помічають або ж цінують здаля, коли вони за кордоном. Але в країнах клерикальної чи військової диктатури такі художники ризикують свободою. В лондонській галереї Саачі я подумав про те, що природа мистецтва не визнає державних кордонів та національних канонів і що сенс цієї природи, та й загалом художнього обдарування – шокувати, підбурювати, ставити неприємні діагнози, розбурхувати уяву. В творчості, культурі є якась зараза, якийсь вірус свободи, котрий насторожує владу, особливо абсолютну.

Дивлячись на роботи східних художників, я, хоч як дивно, зга­­дав про джаз, про те, як він дратував радянських і нацистських ідеологів. Жданови й ге­­ббель­­­си мали рацію: сам родовід джазу прямо пов’язаний із прагненням афроаме­­ри­­канців до свободи. Я навіть ризикнув би сказати, що джазова імпровізація – це музично-акустичний зліпок свободи. Са­­ме тому в нацистських інструкціях забороняли «негроїдальну розбещеність», «єврейський песимізм», «вигуки музикантів», «істеричні ритмічні переходи, характерні для музики варварів, які збуджують ниці інстинкти, чужі для німецького народу». На щастя, німецький народ не вдалося вберегти від «ницих інстинктів».

Після галереї я зайшов до вин­­ного бару й накидав вірш:
Її можна назвати
«втечею раба».
Вночі він крадеться з обори,
Мимохідь гладячи псів.
Підіймається до струмка
Й мчить з усіх сил
Вгору по течії.
Біжить важко, зосереджено.
Йому вслід сичать гримучі змії
Й облизуються п’явки.
Він жене на Північ до штату Теннессі.
Вдень буде спати,
А вночі знову гнати на Північ.
Про що я?
Авжеж.
Про джазову імпровізацію.*
 


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено