Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 листопада, 2009

Про національну небезпеку брехні

Досить зробити так, щоби паразитувати на дешевому імпортному лайні стало невігідно
Матеріал друкованого видання
№ 46 (107)
від 13 листопада, 2009

 

 

Знов за рибу гроші, скаже читач. Ні, ті, хто читають Тиждень, мабуть, так не скажуть. Я знову про державну мову – de jure державну, de facto пасербицю. Нагадаю, на чому я зупинився в своїй колонці в минулому числі Тижня. На тому, що держава Україна не здатна захищати свій інтерес.

Отже, три тижні тому Індустріальний телевізійний комітет знов оскаржив у суді рішення Національної ради з питань телебачення та радіомовлення щодо збільшення частки україномовного продукту в національному ефірі. Позиція Нацради зрозуміла: вона боронить інтереси держави. Позиція ІТК – громадської організації, що об’єднує найбільших телевізійних гравців, – так само зрозуміла: вони не хочуть паритися, витрачати зайві гроші на дубляж, якщо можна без цього обійтися. Маємо конфлікт інтересів, у якому обидві сторони не вдаються до заборонених прийомів, діють суворо в правових межах, хіба не про це ми мріяли? На перший погляд, тріумф демократії! Цікаво, чому ж у такому разі не полишає відчуття безсилля та знущання зі здорового глузду?

Мадам де Сталь, здається, колись висловилася в тому сенсі, що в Росії суворість законів компенсується можливістю їх не виконувати. У цьому питанні ми можемо пишатися повною спадкоємністю імперських традицій. Цікаво, чи можна назвати всю діяльність українських комерційних телеканалів однією великою спробою обійти закон? І лише тому, що хтось колись винайшов воістину геніальне Соломонове рішення: замість дублювати іноземні програми голосом, їх титрувати. Вівці цілі, контрольні органи ситі.

Зауважимо, титрується тільки російський продукт, англомовні та подекуди іспаномовні (а інших у нас, схоже, практично немає) фільми й серіали озвучують, як годиться. Тобто всі все чудово усвідомлюють, ні в кого немає ілюзій, що той рядок дрібнесеньким шрифтом унизу кадру ніхто взагалі не читає. Ніхто, ніколи. В результаті офіційно український ефір україномовний на 75% (а буде – 80%, проти цього й виступали телевізійники), а реально – навпаки, на 60-75% російськомовний або просто російський (див. Тиждень, № 12). Я кажу тут про центральні канали, що діється в провінції – тема окремої розмови.

Чинник мови для телебачення в Україні станом на 2009 рік – центральний не лише з точки зору форми, а й змісту. Жоден інший показник не може забезпечити якщо не домінування, то хоча б гідного спротиву інформаційній експансії з-за кордону. Поки що мізки співвітчизників засмічуються не лише естетикою на рівні білизни московської попси, не лише куцим емоційним світом «Ранеток», не лише потужним духопідйомним пафосом «Десантури», а й спеціально профінансованими документальними фільмами про велич Росії та підступність Заходу. Все це за мовчазної згоди, якщо не потурання влади.

Знов і знов слід наголосити: той «культурний» (в лапках чи без лапок) продукт, який бізнесу вигідно постачати з Росії, не має нічого або майже нічого спільного з великою культурою Достоєвського, Толстого й Чехова. Натомість він має чимало схожого з офіційними деклараціями кремлівських чиновників і навколокремлівських ідеологів. Щось справді вартісне до нас майже не пробивається. Це стосується всього – книжок, фільмів, популярної музики, але надто – телебачення. На одну екранізацію Достоєвського припадає 50, ні, 150 серіалів про героїчних ментів та десантників, а також мусульманських сепаратистів та американських шпигунів. На один документальний фільм про справжніх живих людей – тисяча штучних конструк­­тів, створених за найгіршими зразками радянської пропаганди.

Що цій навалі можна протиставити? Цензуру? Боронь Боже. По-перше, це огидно, по-друге, цілком зрозуміло, хто й як її використовуватиме. Свідомість? Киньте. Національно свідомий бізнес – це оксюморон, нісенітниця, contraditio in adjecto. Бізнес завжди буде діяти так, як йому вигідно. Якщо вигідно купувати дешеве російське мило, він його купуватиме. Якщо йому дозволять, він його показуватиме.

Але за наявності політичної волі й кількох божевільних ентузіастів-прагматиків процес можна переламати. Досить зробити так, щоби паразитувати на дешевому імпортному лайні стало невигідно. Саме так діє будь-яка ефективна держава, якщо зачіпаються її фундаментальні інтереси. А конкретно? Про це в наступному номері.

 


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено