Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 жовтня, 2009

Завіса пам’яті

Для британців було важливо зрозуміти, хто винен у Голодоморі, бо вони й досі заграють із лівими ідеями й намагаються виправдати історичний факт провалу комунізму
Матеріал друкованого видання
№ 44 (105)
від 30 жовтня, 2009

 

У 2005 роцi режисер і завлiт Королівського шекспірівського театру проводили у Москвi семінар із драматургами. Я теж була на цьому заході – тоді ми мали запропонувати британцям свої iдеї. Нас жодним чином не обме­­жували, була лише одна умова: епічний розмах цих ідей, щоб твір міг бути рівним за задумом шекспірівським творам. Я запропонувала кілька тем, поміж них і тему Голодомору, яку вони зрештою обрали. Відтоді й розпочалася робота над п’єсою «Зерносховище». У мене було інтуїтивне відчуття, що Королівський шекспірівський театр зупиниться саме на трагедії Голодомору, i я боялася цього, бо надто вже масштабний і відповідальний цей задум.
 
З дитинства я чула вiд бабусi розповiдi про голод, ті історії глибоко в’їлися в мою свідомість. Я й раніше прагнула пере­­осмислити ці події, але мені завжди здавалося, що ще не готова до такого аналізу. Тому, запропонувавши цю тему британському театру, не лишила собі шляхів для відступу. Думала, що, можливо, колись напишу про це, але коли менi виповниться багато рокiв і я стану вiдомою та свiдомою пи­­сьменницею… Але нiяк не в 29 рокiв, коли це почалося. Як виявилося потім, я навіть не підозрювала, яка важка робота на мене чекає.
 
Тема Голодомору складна, вона балансує на межі, тут завжди є ризик скотитися у спекуляцію або в мистецький інфантилізм, погано розуміючи, про що саме ти пишеш, що це за трагедія. З літа 2009 року – а це був початок репетицій – я регулярно їздила спочатку до Лондона, потiм до Стратфорда-на-Ейвоні для роботи над п’єсою. Цiкаво було стежити за процесом зближення акторiв із нашою iсторiєю, за їхнім зануренням у тему. Це нiби малювати на сучасному англiйському пейзажi українськi мазанки з вербами і мальвами, а обличчям чорношкiрих англiйцiв і шотландцiв пробувати надати неповторного слав’янського виразу. Це було трохи абсурдно і гротескно, але зрештою вийшло переконливо.
 
Режисер театру Майкл Бойд серйозно і глибоко занурився в тему, він навіть приїжджав до України. Можна сказати, що він узагалі не інтерпретував п’єси, просто поставив так, як вона була написана, і зробив це дуже добре. Актори, які були задіяні у виставі, під час репетицій ставили мені дуже багато запитань. Найчастіше виникали уточнення у площині адекватного перекладу п’єси. Вони, наприклад, не розуміли, деяких інгредієнтів наших національних страв та інші дрібниці. Англійці чесно намагалися розібратися в нашій історії, дивилися документальну хроніку, фільми, але все ж між нами величезна різниця. Був цікавий момент, коли я розповідала про голод: одна темношкіра акторка раптом стала бити себе в груди і сказала: «В нас у Зімбабве те саме!» Їм дуже важливо докопатися до правди, з’ясувати, хто винен. Вони дивилися фільм Сергія Езенштейна «Генеральна лінія» про колективізацію. Стрічка, звісно, геніальна, але надто пропагандистська, там карикатурно зображені куркулі, нещасні селяни. Іноді мені здавалося, що актори сприймають цей фільм серйозно. Британці, звіс­­­но, знають, що комунізм призвів до жахливих наслідків, до масового геноциду, але досі думають, що це була своєрідна спроба створити якийсь кращий лад. Насправді англійська інтелігенція сьо­­годні антибуржуазно налаштована, вона досі заграє з лівими ідеями і намагається виправдати історичний факт провалу комунізму.
 
Не думаю, що завдяки цiй п’єсi Голодомор визнають більше людей. Можливо, я недооцінюю вплив мистецтва, але все-таки мені здається, що це лише подія в театральному світі Лондона і не більше. Та я й не ставила жодних політичних цілей, на першому мiсцi було творче переосмислення, завдання мистецького характеру.
 
До речі, днями менi зателефонували з нашого Мiнiстерства культури і запитали, скільки коштує привезти «Зерносховище», наголосивши на тому, що вони дуже бiднi. Я дала їм координати продюсера вистави, адже авторські права на кілька років належать Королівському шекспірівському театру. Відтак сподіваюся, що незабаром ми зможемо побачити «Зерносховище» і в Україні.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено