Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 жовтня, 2012

Реформа власності в Естонії: колесо історії

На сьогодні одним із найдискусійніших питань, що турбує естонців, є питання реформи власності. Воно постало з потреби повернути майно тим, хто втратив його здебільшого в період радянської націоналізації і колективізації.
Матеріал друкованого видання
№ 38 (255)
від 20 вересня, 2012

Закон про відновлення права власності (реституцію) ухвалили в червні 1991-го, якраз перед тим, як Естонія повторно здобула незалежність (20 серпня 1991-го). Як бачимо, слово «повторно» відіграє тут дуже важливу роль. А саме кожен, чиї родичі в минулому володіли якимось майном до 17 червня 1940 року (дата вторгнення радянських військ на територію Естонії), могли вимагати його реституції. Отже, десятки тисяч людей мали змогу повернути собі втрачену власність – чи то землю, чи то будинок.

Однак процес цей був нелегким. По-перше, потрібні були документи, які підтверджували б право на неї у період до 17 червня 1940-го. Наприклад, моїй сім’ї пощастило – у нашому селищі папери, які засвідчували право власності на родинну землю, були єдиними, що цілковито збереглися в архіві. Документи ж інших сімей частково або й повністю були знищені.

По-друге, в більшості випадків рекламація власності призводить до нових сімейних розколів. Як правило, ті, хто володів майном у період до 17 червня 1940 року, померли ще до того, як реформа набрала чинності, а отже, розподіляти його потрібно було родичам. Це, своєю чергою, породило нову хвилю судових справ, під час яких сім’ї намагалися розподілити між собою власність. У багатьох випадках будинки, які поверталися, довгий час стояли порожні через те, що один із родичів перебував в еміграції і суд не міг продовжувати процес рекламації.

Мабуть, найбільше проблем виникало з так званими вимушеними орендарями, яких заселили в колись конфісковане житло, наприклад, людьми, що винаймали квадратні метри в будинку, який вимагав повернути назад легальний власник. То були не радянські об’єкти, в яких багато мешканців змогли приватизувати квартири, а зведені до 17 червня 1940 року, котрі до приходу більшовицької влади належали іншим господарям і котрі нинішні жильці орендували, здавалося б, абсолютно законно. І раптом виявляється, що вони мешкають на чужій території. Деякі з тих будівель у 1940-му забрала для себе радянська партійна і військова номенклатура, а власники потрапили за ґрати або ж були вимушені покинути країну.

Зрештою, треба пам’ятати, що в 1991-му Естонія була вже не тією країною, що в 1940-му. Багато споруд зруйновано під час Другої світової війни або в період панування радянської влади. Багато з них перебудували. Така сама ситуація і з землею: частину розподілили між колгоспами, частину піддали меліорації, на іншій (як-от нашої сім’ї) насадили дерева.

Усе це й зумовило необхідність компенсації. На національному рівні естонська влада виплатила її за пошкодження чи реструктуризацію, спричинену радянською або німецькою окупацією. Від Німеччини також одержали відшкодування люди, які перебували в трудових таборах. Варто наголосити, що Естонія ніколи офіційно не вимагала компенсацій від Росії, яка вважається спадкоємицею Радянського Союзу. Згаданим вище орендарям чужого житла також запропонували відшкодування, однак багато з них були обурені, оскільки їм довелося шукати нову домівку, та й процес його отримання був виснажливим. І це мало політичні наслідки, оскільки незадоволені громадяни зазвичай голосували за опозицію.

Критики стверджують, що реформа власності є найнесправедливішою з часів повторного проголошення незалежності в Естонії. Багато людей втратили домівки, інші залишали щойно здобуте майно, а ще було чимало конфліктів, бо родичі не могли поділити між собою повернуте добро.

Тож чи перемогла в цьому випадку справедливість? І ще питання: чи була альтернатива? Якби естонська влада нічого не робила в напрямку реституції майна, таким чином вона фактично легітимізувала б дії та несправедливе поводження радянських і німецьких окупантів з тими, кого позбавив домівок і землі в результаті націоналізації та колективізації.

Отже, головне питання полягає в тому, як провели реформу власності в Естонії. Незважаючи на те що вона викликала в багатьох почуття образи, більшість людей могли відчути, як тамтешня влада намагається компенсувати втрати, яких ті зазнали в період двох окупацій. Зупинити колесо історії неможливо, але держава може виправити несправедливість, завдану іншими державами. Що Естонія й зробила.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено