Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 жовтня, 2012

Злочинці в політиці

Чи вільна політика від злочинців? І чи була вона колись такою? Насправді ні. Якщо не рахувати військових злочинців, які, за визначенням циніка, є державниками, що програли війну (ті, що виграли, вважаються виключно героями), звичайним злочинцям теж час від часу вдається втрапити до політики. Пройдисвіти, шарлатани, найрізноманітніша шахрайська братія, ба навіть бандити стають частиною політичної еліти. Недаремно кажуть, що від парламенту до в’язниці – один крок.
Матеріал друкованого видання
№ 38 (255)
від 20 вересня, 2012

Центральним елементом політики завжди було розділення між легітимними і нелегітимними діячами. Легітимність є найціннішою її властивістю. Але задовго до того, як політичні лідери дістаються висот легітимності та законності, вони часто існують впритул до злочинного світу. Досить згадати, як Нікколо Макіавеллі називав державця напівлюдиною і напівчудовиськом, і стане зрозуміло: так було завжди.

Успішний правитель, якому до кінця свого правління вдалося об’єднати і централізувати державу за будь-яку ціну, стає героєм. Тих же, хто намагався зробити це, маючи статус переможця, але не досяг мети, історія пам’ятає як кровожерливих злодіїв, спраглих влади. Успішний бунтар стає революціонером і реформатором, а той, що програв, опиняється на маргінесі політичної історії як заколотник безглуздого бунту.    

Успішні диктатори і тирани не здатні на великі досягнення без допомоги злочинного світу, оскільки їм завжди потрібні вбивці, злодії, шахраї й ті, хто виконуватиме тортури. Якщо придивитися, те, що ми вважаємо героїчними сагами про двобій ліберальних політичних режимів і диктатур, насправді є двобоєм цивілізованої політики та брутального використання влади злочинцями.

Навіть трагедія Росії ХХ сторіччя, що за глибиною та інтенсивністю пристрастей може зрівнятися з шекспірівською, почалася з колапсу вже слабкої імперської влади під наступом кримінального елементу. Зрештою, Іосіф Сталін на початку свого сходження, був, по суті, не більше ніж просто головорізом. У багатьох аспектах це був успішний злочинець, якому вдалося консолідувати владу і створити міф легітимізації самого себе як законного правонаступника, однодумця і вихованця Лєніна. Після розпаду Російської держави владу в ній прибрав до рук злочинний режим, що діяв під прикриттям образу всесвітнього оплоту лівих.

Однак криміналізація політики і стрімка політизація бандитських груп не є явищем виключно темного минулого. Досить згадати початок швидкого періоду болючих змін у колишньому Радянському Союзі, коли, якщо називати речі своїми іменами, злочинці та різні тіньові угруповання шукали способів вийти з тіні та легітимізувати себе і свої наміри. Деяких з них урочисто прийняли до політичних еліт; іншим нічого не вдалося, і в результаті їх викинули з політики або посадили до в’язниць.

Ким були Владімір Путін та його антураж, коли з’явився їхній горезвісний кооператив «Озеро»? Хто належить до політичної еліти в пострадянських країнах, де статки не накопичувалися десятиліттями і століттями, а швидко здобувалися фаворитами влади під захистом агентів колишніх силових структур? Навряд чи туди входить хтось, окрім силовиків, тобто кагебістів, агентів спецслужб, злодіїв, котрих захищала держава, і деяких підприємців, що прийняли виклик і приєдналися до цих лав, погодившись співпрацювати з лихим збіговиськом, яке залишилося від колишньої імперської машини. 

Цікаво, що іноді між ними простежується певна схожість із заможними владними групами Італії часів Відродження. Пригадайте роди Орсіні й Колонна в Римі, Медічі у Флоренції чи Сфорца у Мілані. У них були власні придворні судді, митці, вчені та історики. Часто вони виступали не лише як політичні династії та знатні роди, а й як учасники політичної боротьби і злочинних змов.

У своєму романі «Сім’я» Маріо П’юзо описує родину Папи Олександра VI як прототип сучасної мафії. Його син Чезаре Борджіа стає кардиналом у 18 років, але кидає церковну кар’єру і досягає справжніх висот політичної та військової слави. Будучи ідеальним втіленням напівлюдини-напівчудовиська з «Державника» Макіавеллі, Чезаре Борджіа починає свій шлях у політиці як хижак та безжальний вбивця, але завершує як політичний мрійник і творець об’єднаної та сильної Італії.

Навіть убивця чи злочинець має шанс стати державником. І навпаки. Злодіяння, вчинені заради добра й людства, часто трапляються в шекспірівських п’єсах і сонетах. Такі злочини на власні очі бачили європейські історики, драматурги і поети; та й ми самі можемо вважатися очевидцями, адже були свідками багатьох переворотів, заворушень у Східній Європі після 1990 року.

Ключовий момент полягає в тому, чи піднімається сім’я, рід або клан вище за державу, чи є між ними протистояння. Однак найгірше трапляється, коли вони стають одним цілим. Проступки і шахрайство в політиці будуть завжди, доки їх якимось чином не розмиють або маргіналізують. І правда, колишній махляр може стати відданим своїй справі державником. Але, на жаль, протилежних трансформацій ми бачили значно більше.       



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено