Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 грудня, 2009

Лівий марш

Уся ця маячня – легкість у думках, хаос, розгубленість, смітник у головах – торує шлях ультраправим
Матеріал друкованого видання
№ 50 (111)
від 11 грудня, 2009

 

Повторюю запитання (Тиждень, № 49): чи припустимо для людини, яка вважає себе нормальною та більш-менш освіченою, розглядати саму можливість упровадження цензури в тому чи іншому вигляді? Тобто чи мають у суспільстві бути якісь запобіжники, якщо воно ще недосуспільство?
 
Наше недосуспільство (в особі кількох лівих ораторів) минулого тижня полум’яно виступило проти репресій та цензури, а також як навантаження засудило нетерпимість, гомофобію та інші соціальні хвороби. Йдеться про недолугі спроби держави вгамувати порнуху в інтернеті, загальмувати в прокаті кілька американських жахливчиків, а головним чином про арешт нещасного юнака, який, весь укритий гусячою шкірою, імітував злягання під стінами Верховної Ради як незграбний натяк на те, що там і не таке бачили.
 
Щодо соціальних хвороб я так само занепокоєний, але інформаційний привід мені здається дещо неадекватним. Якби так реагували на побиття когось із нетитульним кольором шкіри, зрозумів би. Може, я чогось не бачу. Може, не там шукав. Але я напевне знаю, що такого резонансу жодна інша ганебна подія, на які багате наше повсякдення, не отримала. З чого роблю висновок: протестантів цікавив не стан суспільства загалом, а одна його маленька проблемка, що вичерпується гаслом «наших б’ють». Хоча «їхніх» ще не б’ють, а б’ють зовсім інших.
«Будь-який послідовний правий має рано чи пізно продатися кому-небудь. Менту, Кремлю, Кадирову, Царю-батюшкє, Дияволу чи Господу Богу. Якщо правий нікому не продався, значить на нього ще не знайшлося покупця. Весь консервативний дискурс із невеличкими застереженнями зводиться до цілування ментівського чобота». Це написав у своєму інтернет-щоденнику той самий юнак за кілька днів до того, як йому покортіло потискатися з голою подружкою на листопадовому вітрі з дощем. Це не поза, це позиція. У сенсі не Камасутри, а світогляду.
 
Якщо узагальнювати, то вже узагальнювати. Нагадаю, що коли до влади приходять ліві, починається таке, що жодному правому не снилося. Ліві при владі – це Лєнін із Троцьким, Пол Пот і Уґо Чавес. Праві при владі бувають різні. Буває Черчіль, а буває Франко, буває Рейґан, а буває Піночет. Про Гітлера я взагалі не кажу, це окрема клінічна картина. Але ось що цікаво: нещодавно я спілкувався з одним літнім німцем, який Гітлера не застав, проте його батьки скуштували по повній. Цей німець дуже соромився того, що збирався мені сказати, утім, сказав: «Ви не уявляєте, яка була свобода в Німеччині напередодні 1933-го! Можна було все, що завгодно: спекулювати, як хочете, й кохатися, як хочете. І ось ці дві свободи на тлі загальної бідності й розгубленості привели до влади коричневих, бо терпіти було несила».
 
Я далекий від проблематики одностатевих зв’язків. Навіть не уявляю, як це технічно відбувається, й не дуже-то хочеться. Мені досить того, що всі «голубі» (підкреслюю: всі), з якими я особисто знайомий і які не приховують своєї орієнтації, – чудові, порядні й надзвичайно продуктивні люди. Але я цілком переконаний, що боротися з гомофобією неможливо шляхом гей-па­радів. Нічого, крім ескалації цієї та інших супутніх фобій, це не спровокує.
 
Те саме стосується й еротичної продукції. Мій батько, який народився (уявіть собі!) до революції, колись несподівано розповів анекдот, який у журналі можна процитувати хіба що за допомогою кількох рядків крапок. Тобто це ілюзія, що наші предки при старому режимі не знали якихось слів чи не вміли ними користуватися. Просто вони відчували діапазон можливих соціальних обмежень, для того щоб сильні засоби не перетворилися на вжиткове сміття, а залишалися сильними засобами. Я не святенник, але відсутність градацій у повсякденній демонстрації людської сексуальності страшенно дратує. Кожне нове дівоче личко на телебаченні, в журналі, на білборді починає, за браком іншої пропозиції, з апеляції до лібідо. Ці янгольські створіння вважають, що сексуальність – це демонстрація того, що під спідницею. Оскільки Шерон Стоун серед них трапляється, скажімо так, нечасто, весь цей «спокусливий» арсенал виглядає вкрай убого. У результаті на додачу до іншої плутанини всіх можливих систем координат (чесно/нечесно, порядно/непорядно, гарно/огидно) з’являється додаткове поле невизначеності: пристойно/непристойно, припустимо/неприпустимо.
 
Звісно, можна запитати: до чого тут конфлікт правої та лівої ідеологій? Даруйте, не я перший почав. А ще до того, що вся ця маячня – легкість у думках, хаос, розгубленість, смітник у головах – торує шлях ультраправим. Оце з ними поговорите про мистецтво!


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено