4 грудня, 2009

Fu...ing Siit

Художники, блін...
Матеріал друкованого видання
№ 49 (110)
від 4 грудня, 2009

Місяць тому на площі під Верховною Радою у вітряну дощову погоду юнак, що претендує на статус актуального художника, разом із подругою, яка претендує на гідну оцінку її фігури, роздягнулися і влаштували імітацію статевого акту. Вистава виконувалася на знак протесту проти Закону «Про захист суспільної моралі», який насправді ухвалено аж... шість років тому. Хлопця затримали за хуліганство, дівчину відпустили. Відтоді 22-річний Олександр Володарський, який ділить свій час між Луганськом, Нюрнбергом і Лук’янівським СІЗО, відомий інтернет-спільноті за ніком Shiitman (у приблизному перекладі «Гіівнюк»), став героєм культурного опору, символічною жертвою репресивного режиму. На його захист влаштовують демонстрації біля МВС та Секретаріату президента, позавчора примудрилися вручити петицію главі держави. Як казала Ганна Андріївна Горенко, в миру Ахматова: «Дивись, яку нашому рудому роблять біографію». 

Головний аргумент захисників: за мистецтво не можна карати. Ну, вибачайте, менти в нас неосвічені, не розібралися. Добре, хоч по пиці не надавали. А чого, власне, хотів художник, на що він розраховував? Що його відразу запросять до центру Помпіду чи спочатку хоча б до центру Пінчука? Дурня, він хотів наразитися на неприємності – наразився, у чому casus belli? Те, що Верховна Рада – будинок розпусти, ніяк не виправдовує юних бешкетників.
 
Тільки не називайте це художнім актом. Мистецтвом слід вважати те, чого не вміють висловити інші, а не те, чого не наважуються сказати інші. Художник – професія цехова. Раніше ним ставали після того, як років десять терли фарби в майстра, не раніше. Он формаліновий Демієн Хьорст, на якого в Пінчука на Бессарабці стояли черги, знахабнів і влаштував у лондонському Wallace Collection виставку свого, так би мовити, «традиційного» живопису. Виявилося, метр елементарно не вміє малювати. У списку найвпливовіших людей у світі мистецтва від журналу Art Review Хьорст упав із торішнього першого місця на 50 пунктів.
 
Найсумніше, що витівка біля парламенту – такий нафталін! Європейсько-американський авангард уже давно перехворів. Ті, хто понад 40 років тому в оголеному вигляді розсував горизонти, вже давно цей бойовий рубіж покинули за віком і станом здоров’я. Спроба шокувати когось привселюдним статевим актом – безнадійно запізнілий, навіть не вторинний, а третинний совок. Карати треба не за зухвалість, а за девальвацію засобів виразності та брак фантазії, а це ще гірше, ніж порушення громадського спокою. Але спокій теж чогось вартий. Хочеш псувати повітря – роби це вдома. З якого доброго дива я маю переступати через чужі какашки? Простір навколо й так уже вкрай засмічений тими, хто вважає себе митцем.
 
Так сталося, що одна дуже поважна офіційна особа днями звернулася до мене за консультацією: що робити в ситуації, яка склалася навколо заборони двох жахливчиків: «Пилки-6» та «Хостела-2». Я рецепти давати не здатен, інакше б уже давно чимось керував, але питання завело мене в глухий кут. Довелося уважно переглянути ці шедеври. Особливо сподобалося там, де герої власноруч відпилюють частини свого тіла й кидають їх на терези, а також де інші герої грають головою жертви у футбол. Художники... Митці... Я мав собі відпо­вісти: чи готовий я висловитися на користь того, щоби це показували в кінотеатрах? Адже інакше це називається цензурою? Не міг заснути до п’ятої ранку й мало не посварився з дружиною, вперше за сім років – смішно?
 
Люди, які походять із совка, мають будь-яку цензуру й будь-яких цензорів ненавидіти до кінця своїх днів на рівні рефлексу. Але нашу Комісію з моралі так уже зацькували, що я готовий іти від зворотнього: чого прагнуть ті, хто вимагає комісію розігнати, а закон скасувати? Звісно, свободи. Що таке свобода? Нібито абсолютна цінність, яка не потребує обґрунтування. Але ж випробовувати її на міцність як категорію можна? Свобода – кістяк суспільства й особистості. Та якщо суспільство й особистість упродовж поколінь замість власного каркаса мали зовнішній скелет, як у молюска, у вигляді ЦК, партбюро, Головліту, Великого Брата абощо? Як поводитиметься істота, яку позбавили її мушлі? Правильно, як молюск без мушлі. Якщо не апелювати до принципу, а розглядати ситуацію функціонально: чи потрібні суспільству, що позбулося зовнішніх регуляторів, якісь протези, якийсь сурогат кістяка, доки не проросте власний?
 
Це не твердження, це запитання, на яке я наразі шукаю відповідь. Але напевне знаю, до кого в жодному разі не звернуся за консультацією. До «митців».