Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 вересня, 2012

Грузії обіцяють членство у НАТО. Але чи це питання назавжди закрите для України?

Грузія «стане членом НАТО» і жодна країна не має права втручатися в рішення альянсу. Про це заявив в Тбілісі генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен на спільній прес-конференції з президентом Грузії Михайлом Саакашвілі

«Якщо метою конфлікту 2008 року було втручання в рішення НАТО про політику відкритих дверей, втручання в політику розширення, то хочу запевнити, що цієї мети не досягнуто. Жодна третя країна не має права втручатися в рішення альянсу», - підкреслив він.

Можна лише щиро порадіти за наших грузинських друзів. Адже в Україні сьогодні усе навпаки. Одноосібно вирішивши відмовитись від участі України в авторитетному оборонному альянсі НАТО, Віктор Янукович дуже понизив реальні шанси євроінтеграційних прагнень України. А усі без винятку колишні країни так званого «соціалістичного табору» та держави Балтії стали членами Європейського Союзу, виборовши спочатку право на членство у НАТО.

Нерозуміння значимості НАТО для України можна спробувати пояснити й тим, що в нашій державі сьогодні немає справжнього лідера, який би хотів витягнути Україну з трясовини геополітичної невизначеності. А в  Грузії з’явився шанс на європейську інтеграцію після того, як її президентом став Михайло Саакашвілі. 

 Саакашвілі на позитивному прикладі Грузії наочно показав, що не дивлячись на наявність багатьох проблем, безробіття і поки що загального невисокого рівня життя, реформування цієї держави дає наочні серйозні результати. А з подальшим проведенням реформ туди надходитимуть іноземні інвестиції, створюватимуться нові робочі місця і покращуватиметься рівень життя пересічних громадян Грузії.

Цілком очевидно, що в Грузії відбуваються значущі і прогресивні, цивілізовані і демократичні зміни в багатьох областях. В Україні ж всі «демократичні механізми» існують лише на папері і в розпаленій уяві «донецьких» правителів. А заодно і некомпетентність, недалекоглядність і рекордна корупція.

Згадуючи про успіхи Грузії і її реальний шанс цієї країни стати членом НАТО, хочеться запитати – хто дав пораду «донецьким» ломитися в ЄС, ігноруючи заведені раніше негласні правила європейської інтеграції для колишніх комуністичних країн? Але це половинчасте бажання інтегруватися з об’єднаною Європою, намагаючись минути стадію участі в євроатлантичній системі гарантування безпеки, за два роки перебування «януковичів» при владі показало свою явну безперспективність. Адже не можна бути членом об’єднаної Європи лише наполовину.

Очевидно, що поки Україною правитиме режим «донецьких», питання членства у НАТО буде відкидатися, замовчуватися й ігноруватися. Адже уся антинатовська доктрина промосковської влади у Києві спирається на догоджання Кремлю, для якого майбутня євроатлантична інтеграція Української держави означала б повний крах сподівань на аншлюс України і перетворення українського народу на жителів «благодатного Юга России».

Читайте також: Україна – НАТО: підсумки 15-річного особливого партнерства

Часто антинатовські агітатори прикриваються тезою, що мовляв членство у НАТО призведе до втрати Україною свого суверенітету і того, що військові бази Північноатлантичного альянсу з’являться на українській території. Усе це, звісно, не так. Скажімо, член НАТО Норвегія не має іноземних баз на своїй території. А коли 27 квітня 2010 року агресивна «більшість» депутатів Верховної Ради ратифікувала зрадницьку угоду між Президентами України та Росії про збільшення терміну перебування російського військового флоту на території незалежної України, то це дійсно призвело до виведення з-під контролю України частини її суверенної території.

Коли послухати регіоналів, то для України питання з НАТО назавжди закрите. Мовляв, якщо ми будемо виходити з того, що проти України немає прямої військової загрози, то зрозуміло, що Україні сьогодні не треба приєднуватися до жодної оборонної організації. Власне, це лукавство разом із бажанням зменшити через кілька років українську армію до 70 тисяч «багнетів» (що для майже 46-мільйонної нації навіть за умови членства в НАТО було б явно замало) є неприкритим роззброєнням і фактичною підготовкою до капітуляції перед Москвою.

Якщо ж нині головне завдання сучасної української влади якнайкраще підготувати Україну до передачі у підпорядкування Москві, то, звичайно, ніякого НАТО українцям не потрібно, як і армії взагалі. Адже лише цим можна спробувати пояснити цілеспрямоване нищення обороноздатності України в останні два роки і намагання дотримуватися нібито статусу «нейтральної» держави. Який означає, що рано чи пізно поглинання України Росією стане неминучим.

  Рішення про залучення в натовську орбіту України і Грузії викликає різні думки всередині альянсу. І, як вважають американські стратеги, підстав для сумнівів немає - чим, врешті-решт, Грузія і Україна відрізняються від Естонії чи Польщі? Тим більше що Україна - друга (після тієї ж Польщі) держава, залучення якої до НАТО має крім політичного і реальний військовий сенс. Оскільки Україна – держава з чималим населенням і стратегічним місцем розташування. І навіть за цими параметрами український  внесок у боєготовність НАТО буде зовсім не символічним.

Але, можливо, тема членства у НАТО для такого політичного персонажа, як Віктор Янукович, не має практичної цінності, бо на даному етапі контролю «донецьких» над Україною для них не мають значення такі поняття, як якісь там гарантії безпеки держави чи загрози територіальній цілісності.

Крім того, якби виникла необхідність інтеграції України до НАТО, то тут необхідно було б проводити не імітаційні, а справжні реформи. І це, з іншого боку, змушувало б Україну орієнтуватися на абсолютно іншу систему геополітичних координат. У якій на першому місці не Москва, а Брюссель і Вашингтон, бо Росія виступає лише як не прогнозований у своїх вчинках, неадекватний сусід.

Не дивлячись на те, що нині Росії зусиллями її ставленика Януковича, вдалося нібито зняти з порядку денного питання вступу України до НАТО. Але в цьому сенсі варто пригадати слова президента Грузії Михайла Саакашвілі: «Я абсолютно впевнений, що і Грузія, і Україна вступлять в НАТО рано чи пізно, і я думаю - набагато раніше, ніж багато хто це уявляє. Я налаштований реалістично і оптимістично одночасно. Звичайно ж, багато що пов'язане зі світовими процесами, які відбуваються тектонічно і можуть рушити в будь-яку сторону. Але я, як завжди, намагаюся концентруватися на позитиві». Сьогодні ж Грузія все більше просувається до позитивного сценарію.

Можна сказати, що членство в Північноатлантичному альянсі є своєрідним тестом вибору. Бо євроатлантична інтеграція – це не що інше, як іспит на демократію для України. А відмова від НАТО, яку Янукович ставить собі в заслугу, стає одночасно й відмовою від прагнення приєднатися до європейської спільноти розвинених держав. Держав, які об’єднують спільні демократичні цінності і високі стандарти безпеки.

Таким чином, усі декларації «донецьких» про прагнення приєднатися до Європейського Союзу, відмовляючись при цьому від членства в НАТО, є просто димовою завісою, яка має приховати справжні устремління нинішнього режиму – якомога тісніше зблизитися з Росією, добровільно виступаючи при цьому де-факто васалом путінської влади.

Культивуючи в українському суспільстві образ НАТО як образ ворога, Янукович не лише підігрує Росії, але й перекриває шлях до Євросоюзу. Оскільки там ніяк не здатні зрозуміти, чого хоче цей політик, розбиваючи процес євроінтеграції України на два підпроцеси, розділяючи одне ціле на дві половинки, котрі ніяк не можуть існувати одна без одної.

Тобто, відмовляючись від прагнення до членства у Північноатлантичному альянсі, Україна відмовляється від перспективи у майбутньому стати частиною об’єднаної Європи. Альтернативи членству в НАТО Україна просто не має.

Відтак, щоб відповісти, чи питання членства в НАТО назавжди закрите для України, як це вважають регіонали, необхідно об’єктивно подивитися, що ж у дійсності відбулося на стратегічному напрямку інтеграції України до Європи.

І тут треба відзначити: попри всі очевидні негативи відкоту назад та зупинки такої інтеграції, що, безперечно, гальмує на роки цей процес, – відбувся один очевидний стратегічний позитив. А саме: якщо розглядати всі 21 роки   незалежності, коли Україна нібито йшла до Європи, а по суті зберігала свій особливий пострадянський чи можна навіть сказати радянський простір, то наразі за останні 2 роки в Україні вийшли назовні всі ті негативні речі, які не давали їй раніше інтегруватися до європейської спільноти.

Тепер, після завершення каденції Януковича і кампанії, Україні вже не можна буде бути половинчастою. Вона вибере або Європу, або Росію. А беручи до уваги, що жодна зі значимих спільнот, у тому числі й регіонали, не бачать себе, хоча б в економічному сенсі, поза Європою, відповідь є очевидною.

Україна змушена буде відкинути все те, що ніяк не підходить до Європи. А потім, в першу чергу, необхідно буде поновити процес підготовки до вступу до НАТО. Процес, який передбачає реформу системи, котра панує в Україні, і різке підняття економічного зростання. Оскільки без цього Україну до НАТО будуть не в змозі прийняти як країну, котра не може оплатити найменші витрати на забезпечення життєдіяльності своєї армії – одного з найважливіших інструментів захисту суверенітету в нинішньому непростому світі.

Мені неодноразово доводилося бувати у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі, і можу сказати, що подібне ознайомлення дуже допомагає зрозуміти, якими є оборонні цілі Північноатлантичного альянсу, його роль у глобалізованому світі і потенційні можливості. Також пощастило побувати у Пентагоні, військовій базі НАТО і США у Неаполі, військових базах США у штатах Арізона і Міссурі.

І завжди впадало в вічі одне, як чітко і злагоджено працюють військові країн-членів  НАТО. Будучи частиною одного великого натовського цілого, вони відчувають не лише велику відповідальність за доручену їм місію, а й горді від  того, що саме вони несуть цю вахту безпеки для всіх своїх країн.

Яку користь стосунки з альянсом приносять Україні? НАТО, як військово-політична організація відіграє провідну роль у розвитку нової структури євроатлантичної безпеки. І це може бути тільки на користь для України, яка декларує мету інтеграції до європейських структур.

Через зв`язки з НАТО наша держава отримує доступ до найбільших цінностей західних демократій. Зв`язки з НАТО є каталізатором демократичного розвитку в Україні. Все більше стає очевидним, що шлях України до об`єднаної Європи пролягає саме через НАТО. І лише від нас, українців,  залежить чи зможемо ми пройти цим шляхом до кінця, не зважаючи на перепони і перешкоди, що виникали і ще будуть виникати по дорозі до європейської цивілізації. 

Варто пригадати, що Михайло Саакашвілі, наголосив, що Грузія дуже ймовірно, може  стати повноцінним членом НАТО в 2014 році. «Наступний саміт НАТО має відбутися в 2014 році, і Грузія має дуже хороші шанси стати повноцінним членом НАТО разом з трьома балканськими країнами». Жаль, звичайно, що це ж саме ми нині не можемо скати і про Україну. Але остаточне рішення з цього надзвичайно важливого стратегічного для України питання все ж буде не за Януковичем, а за українським народом…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено