Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 вересня, 2012

Із хворої голови…

Ну, нарешті й у нас хтось їх вимовив, такі сакраментальні слова. Я довго чекав, коли це станеться. В інтерв’ю одного із провідних вітчизняних економістів читаю: країні потрібна «цензова демократія». Що за дивина така ховається за цим теорміном, ми ще поговоримо нижче, а наразі – сумна констатація: після тривалих гумористичних вправ на тему спочатку бабусі, в якої треба заховати паспорт, а потім кота, на якого варто переписати хату, широкими масами й окремими лідерами думок заволодіває підозра, що проста демократія в її загальноприйнятому сенсі в Україні не працює
Матеріал друкованого видання
№ 36 (253)
від 6 вересня, 2012

Як це, не працює? А ось так: користуючись безперешкодним волевиявленням, громадяни регулярно вибирають собі когось не того. Не щастить країні з президентами, жах бере від мерів, про представницьку владу годі й казати. А голов­­не, що дедалі стає безжально, до болю зрозуміло: на найближчих виборах із високою імовірністю ми знову охоче проміняємо первородство на сочевичну… пардон, гречану юшку. Треба щось робити.

Усе це аж ніяк не новина. Сумніви у демократії як універсальному інструменті організації держави та суспільства постали знову, коли у ХХ столітті з’ясувалося, що більшість найпотворніших політичних режимів у світі прийшли до влади в більш-менш де­­мократичний спосіб. Батько «неоконсерватизму», американський політолог німецького походження Лео Штра­­ус дозволив собі сформулювати діаг­­ноз досить цинічно: люди не рівні, не всім дано бути відповідальними за дальшу долю своєї країни, тому під декораціями ліберальної демократії право приймати рішення належить обраним, котрі усвідомлюють вищі інтереси нації та людства. Відтоді було чимало спроб якось «політкоректно» підправити класика, інтерпретувати його так, щоб це не ображало шляхетні нерви лібералів. Скажімо, емпіричні дослідження зафіксували, що виборець стає адекватним, коли доходи на особу перевищать… ну, скажімо, $5 тис. за рік, а на голоднішому пайку із задоволенням обирає собі якогось Лукашенку й цілком толерує політичну поліцію та всілякі «міністерства правди». Звідси – ідея повернення до певної перепустки на участь у навіть опосередкованому керуванні державою у вигляді різноманітних цензів: або осілості (щоб відсікти всіляких іммігрантів), або майнового, як у середньовічній Англії, а тут уже недалеко до античного поділу на громадян, які голосують, «ідіотів» (буквально – позбавлених такого права) та рабів.

Останнього удару буквально щойно завдав словенський філософ Славой Жижек, якого взагалі-то вважають мало не прапором лівих лібералів. Ось цитата з його статті, яка наробила галасу в інтернеті: «Суспільством має керувати спеціальний клас, чиї інтереси не обмежуються власними вузько класовими інтересами». Він, мовляв, повинен мати знання, які дадуть змогу «подолати початковий дефект демократії, тобто неіснуючий ідеал усебічно освіченого громадянина». Інакше кажучи, звичайний рядовий виборець не здатен приймати адекватні рішення, для цього він не має ані знань, ані компетенції, ані звички до роздумів.

Не варто засуджувати сучасного інтелектуала, який під натиском прогресуючої ентропії життя намагається вберегти себе від остаточного цинізму. Питання, наскільки такі судоми можуть бути базою для організаційних висновків. Не приховуватиму, мене так само не влаштовують уподобання охлосу, люмпену, планктону… лайливих визначень «не тих» українців не бракує. Але за яким критерієм відокремити «тих» від «не тих»? Циркуль? То вже доведено, що етнічна чистота – міф, національність – у головах, а не в генах. Гроші? В такому разі слід бути послідовними й одразу від­­дати повноваження цим… спритним… у «майбахах». Осілість? Хіба ми не знаємо, як ентузіастично за кожного нового януковича голосують ті, хто живе у своїй слобідці від діда-прадіда? Може, іспит якийсь вигадати?

Боюся, що пошуки критерію для виокремлення «чистих» та ізоляції «нечистих» – моральна й інтелектуальна капітуляція від самого початку. Спокуслива, але хибна у своїх засадах. І не тому, що це зазіхання на принципи природного права імені Джона Локка. А тому, що це звільняє думаючих людей від необхідності порозуміння, суспільного діалогу, будь-якої комунікації взагалі. Налагодив датчик, увімкнув рентген – і далі займайся собі своїми корисними, високоінтелектульними справами…

Я досі чомусь вірю, що українці не тупі. Той чи той їхній ганебний вибір – щоразу результат не лише обмеженості плебсу, а й відсутності гідної пропозиції з боку еліт. Ось це мають усвідомити небайдужі люди, а не шукати індульгенції в рятівних інтелектуальних технологіях.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено