Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 вересня, 2012

Чи так легко віддадуть нинішні більшовики державну владу?

Популярні в аналітичних середовищах розмови про те, наче Партія регіонів, мовляв, уже ледь не знесилена боротьбою різних кланів усередині себе, що вона невдовзі перетвориться на аморфне утворення на кшталт блоку «ЗаЄдУ» десятирічної давнини, що її розірвуть на шмаття суперечності між «донецькими» і «харківськими» плюс «одеськими» - і так далі, і таке інше – все це, як то кажуть у Донбасі, типовий «порожняк»

«Партію більшовиків роздирають непримиренні суперечності!» - «Вожді російських комуністів на ножах один з одним!» - «Троцький і Бухарін проти Леніна, стілець під останнім хитається!» - «Угруповання, які виникли в партії більшовиків під час хвороби Леніна, зробили її недієздатною!» - «Зинов’єв та Каменєв затисли у глухий кут Сталіна і Бухаріна – розкол і наступне падіння більшовиків неминучі!» - «Суперечності між московським та ленінградським кланами всередині більшовицької партії неодмінно призведуть до її краху!» - «Економічна ситуація погіршується, ані Сталін, ані Троцький, ані Риков не мають кваліфікації, щоб упоратися з нею!» - «Більшовики внутрішньо поділені на кілька груп, вони не знають, до чого прагнути, їхні гасла давно вже не викликають захвату у народних мас, а необхідність нормалізувати відносини з Європою золить їх значно більш цивілізованими!»

Такими і дуже схожими заголовками і виносами рясніли впродовж 1920-х років європейські видання. Серйозні політики та сивобороді професори наввипередки прогнозували – на основі свого великого досвіду та науково-соціологічних схем – конфлікти, розколи, потрясіння та падіння російського більшовизму.

І справді: під оглядом як здорового глузду, так і політичних і соціальних наук більшовицький режим мусив швидко впасти, а сама партія – розколотися на друзки. Адже цей режим був украй неефективним ані в плані динамічного управління (неймовірна забюрократизованість), ані у вимірі забезпечення свободи будь-якої діяльності (від економічної до науково-технічної – все обмежували «ідеологічні рогатки»), ані у сенсі гарантування абсолютній більшості населення такого-сякого добробуту, сумірного бодай із добробутом царських часів (Микита Хрущов у своїх спогадав спеціально зазначив, що як молодий слюсар він заробляв більше і жив краще, ніж як секретар одного з московських райкомів партії). Отож виходить, що…

Але «отож» уперто не хотіло збуватися. І не збулося: падіння комуністичних режимів в СРСР та Східній Європі наприкінці 1980-х і на початку 1990-х було викликано зовсім іншими причинами, ніж «суперечності між різними групами в керівництві компартії». Ці суперечності супроводжували всю історію панування партії більшовиків, прориваючись назовні після смерті Сталіна (при ньому все було просто: раз-два, і в розстрільний підвал, щоб не плутався під ногами) раптовими відставками, а то й таємничими смертями високопоставлених партійних керівників. Ба більше: схоже, до певного часу така «боротьба бульдогів під килимом», як назвав конфлікти у керівництві СРСР Черчилль, навіть сприяла зміцненню комуністичної системи: все ж певна ротація керівних кадрів, все ж робота вертикальних соціальних ліфтів, хоча й по-дикунському влаштована. А потім раптом майже вся номенклатура захотіла жити як на Заході, прихватизувавши «всенародну власність»…

І що цікаво: такі ж прогнози, засновані на боротьбі різних кланів біля керма НСДАП, публікували західні газетярі й у 1933-35 роках. І не лише західні, а й московські. Боротьба дійсно існувала, ба більше, в останні роки Третього Райху вона загострилася, всі нацистські бонзи боролися проти всіх, входячи в тимчасові альянси, але від того ані злочинний характер режиму не покращав, ані час падіння влади фюрера не наблизився, принаймні, на якийсь осяжний часовий відтинок. І даремно товариш Сталін заклинав: ось ще півроку, ось ще рік – і тамтой режим сам упаде… Не впав сам. А коли падав під натиском армій держав Об’єднаних Націй, то потягнув за собою мільйони людей.

Ну, а по Другій світовій війні на щось схоже сподівалися емігранти з країн Східної Європи – мовляв, владні режими у цих країнах тримаються тільки на радянських багнетах, внутрішньо правлячі компартії нестійкі, там триває боротьба між кланами, і при першій-ліпшій нагоді все розвалиться через внутрішні суперечності; щоправда, тепер західні політики та аналітики були дещо обережніші – давався взнаки гіркий досвід з більшовиками і нацистами. Проте й вони час від часу розроджувалися прогнозами про те, коли впаде внаслідок внутрішніх суперечностей комуністичний режим у Польщі…

Головною помилкою всіх цих проникливих інтелектуалів та досвідчених політиків було одне: вони не враховували єство тоталітарних режимів і тих партій, які здійснювали тоталітарну владу. До цих політичних режимів і сил докладалися ті самі мірки, що до більш-менш благопристойних партій та систем урядування, бодай навіть авторитарних, але таких, для яких існують хоча б якісь інші стимули й цінності, крім намагання тотального контролю за суспільством (підкріпленого достатньо ефективними пропагандистськими та репресивними механізмами) та повної зневаги до «буржуазної демократії» з усіма її атрибутами – правами людини, свободою слова і парламентаризмом. Отож скільки би не билися бульдоги під килимом – а проти зовнішніх загроз вони діяли дружно й заповзято. Так само, як і проти підвладного народу.

До чого про все це я нагадую сьогодні, поєднуючи історичний і теоретичний екскурси? А до того, що популярні в аналітичних середовищах розмови про те, наче Партія регіонів, мовляв, уже ледь не знесилена боротьбою різних кланів усередині себе, що вона невдовзі перетвориться на аморфне утворення на кшталт блоку «ЗаЄдУ» десятирічної давнини, що її розірвуть на шмаття суперечності між «донецькими» і «харківськими» плюс «одеськими» - і так далі, і таке інше – все це, як то кажуть у Донбасі, типовий «порожняк». Адже маємо взірцево-показову неототалітарну партію, яка впевнено й енергійно, не зважаючи на громадську думку Європи та США, повсякчасно топчучи норми Конституції (і публічно пишаючись цим – «развєлі, как котят!») вибудовує державу, в якій зможе панувати десятки років. І в якій українському народу відводиться роль постачальника багатств на стіл можновладців – в обмін на мінімальний добробут, пивні «розливайки», футбол та «круті» телешоу.
 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено