Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 січня, 2010

Спадок чотирьох імперій

Передумови сьогоднішніх успіхів та поразок країн Центрально-Східної Європи закладені в їхній історії
Матеріал друкованого видання
№ 3 (116)
від 22 січня, 2010

Ще сто років тому на величезному просторі від Балтійського до Адріатичного моря, який ми зараз називаємо Центрально-Східною Європою, домінували три імперії: Австро-Угорська, Німецька та Російська. Була ще четверта – Османська, але її багатосотлітнє домінування на Балканах уже добігало кінця, і в 1913 році поразка османів у Першій балканській війні зведе до мінімуму їх присутність у Європі.

Отже, на початок 1910 року на території від Таллінна (тоді ще Ревеля) до грецького кордону існували лише чотири незалежні національні держави: Болгарія, Румунія, Сербія та Чорногорія. Сьогодні в цьому регіоні їх уже 19 (а якщо враховувати й Косово, то 20)! За життя трьох-чотирьох поколінь політична карта Центрально-Східної Європи мінялася кілька разів – і докорінно. Але всі ці нові держави вийшли з тіні імперій, уплив яких досі відчутний як у політичній культурі, так і рівні життя суспільств регіону.

Османська імперія залишила Балканським державам у спадок слабкі аграрні економіки та схильну до авторитаризму політичну культуру. На початку минулого сторіччя в Сербії та Болгарії в сільському господарстві були зайняті 80% населення, в Румунії – 75%. Для розвитку промисловості гостро бракувало капіталу та сировини. Незважаючи на 100 років зусиль, спрямованих на індустріалізацію та модернізацію, економіки цих країн досі пасуть задніх у Європі.

З Австро-Угорщини натомість вийшли дві найбагатші країни регіону – Чехія та Словенія. Причому якщо перша мала розвинену промисловість ще за Габсбургів, то друга була хоч і заможним, та все ж аграрним краєм. Проте їх об’єднувала належність до Ціслейтанії – австрійської частини Дунайської монархії. А отже, свій відбиток на сьогоднішній розвиток центральноєвропейських країн наклав навіть внутрішній поділ імперій.

А ось у складі нинішньої Польщі, яка має найздоровішу економіку в постсоціалістичному таборі, поєдналися колишні провінції відразу трьох імперій. І ця спадщина проявляється як в економічному розвитку, так і щоразу під час виборів. Економічним локомотивом країни є території, що колись належали до Німецької та, меншою мірою, Австро-Угорської імперій, а от підросійська Конгресувка хронічно відстає.
Подібною була ситуація і в Югославії, де «австро-угорські» Словенія та Хорватія значно випереджали в розвитку решту республік. У Румунії колишні османські протекторати Валахія та Молдова досі є біднішими від габсбурзької Трансильванії. Значно вищий на Балканах і рівень корупції. Притчею во язицех уже стало призупинене Єврокомісією надання фінансової допомоги нездатному подолати корупцію болгарському урядові.

Не менш важливим за імперський спадок для формування регіону був міжвоєнний період. По-перше, саме в цей час були закладені численні територіальні конфлікти між практично всіма тутешніми країнами. По-друге, Велика депресія продемонструвала незрілість та неготовність усіх молодих держав, окрім Чехословаччини, опиратися спокусі авторитаризму. Граючи на внутрішніх та міждержавних суперечностях у Центрально-Східній Європі, нацистська Німеччина досить легко збройним або мирним шляхом підпорядкувала собі весь регіон ще на початковому етапі Другої світової війни.

Війна принесла значні зміни в етнічному складі населення деяких країн, де практично не залишилося євреїв та німців. Польща стала моноетнічною та посунулася на Захід. Чехословаччина, позбувшись німців та українців Закарпаття, стала державою чехів та словаків. Угорці, однак, залишилися вагомою меншиною як у Румунії, так і в Чехословаччині, тож привиди войовничого етнонаціоналізму не покидали регіон навіть у часи «розвинутого соціалізму». Втім, варто було впасти Берлінському мурові, як між деякими країнами знову з’явилася напруга, а Югославія поринула у криваву громадянську війну.

Саме Європейський Союз став тим чинником, який відновив мир і стабільність у Центрально-Східній Європі. Перспектива членства в ньому (а також у НАТО) змусила країни регіону забути про давні образи та стати на шлях реформ. Зміни були нелегкими, й бувало, що держави відкочувалися назад. Словаччина на п’ять років фактично призупинила свій шлях до ЄС через авторитарного прем'єр-міністра Владимира Мечіара. Повернення в 1990-х до влади лівих значно уповільнило реформи в Болгарії. Але ліві теж бувають різні: в Польщі, наприклад, саме екс-комуніст Александр Квасневський привів країну до НАТО та ЄС.
 Останні роки довели, що Центрально-Східну Європу вже не можна розглядати як монолітний регіон, такі різні швидкості набрали окремі держави. Приміром, найменш корумпованими за даними Transparency International, є Словенія та пост­радянська Естонія. І це породжує надію на те, що доля кожної країни – особливо в постіндустріальну добу – вже залежить не так від її історичного багажу, як від зусиль її народу й еліти.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено