Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 вересня, 2012

Україна, яку ніхто не любить

Суспільство, де нікого не цікавить нічого, окрім сьогоденної матеріальної вигоди, – це люди, якими дуже легко маніпулювати. Сьогодні хтось їм видасть, умовно кажучи, гречку, то вони й проголосують за нього, завтра хтось збудує їм дороги – і голоси дістануться йому

Приблизно раз на рік буваю в Бердичеві. Крім смачного пива і монастиря-фортеці, це місто зберегло сліди своєї славної та сумної історії, фрагменти давніх вуличок, дворики, під'їзди більш ніж сторічної давнини.

Звісно, не можу не порівняти Бердичів із європейськими містечками, де історична частина зазвичай доглянута, старі будівлі в нормальному стані, і робиться це не лише для туристів, а й передусім для самих мешканців, котрим приємно почуватися громадянами красивого міста і гарної країни.

У Бердичеві таке відчуття практично нікому не потрібне. Скажімо, нещодавно в місті знесли величний будинок позаминулого століття (варто зазначити, доволі міцний, адже руйнували його два місяці), який стояв на роздоріжжі двох центральних вулиць – Свердлова і Лібкнехта. Що символічно: певне, мало хто з жителів самого Бердичева знає, хто такі Свердлов і Лібкнехт. Людям просто не цікава ані топоніміка свого міста, ані його пам'ятки, ані якась там атмосфера.

Що їм треба? Окрім добре оплачуваних робочих місць потрібні магазини, де можна купити доступні та якісні товари, щоб власна квартира була облаштована, ще кілька ресторанів чи барів для відпочинку... Для того щоб із дітьми погуляти, є парк. Ніби все. Тому ідеальним для них архітектурним рішенням для історичної частини є її знесення і зведення на цьому місці величезних торгово-розважальних центрів, обабіч яких сиротливо тулитиметься монастир кармелітів і церква.

Читайте також: Кому заважає Гостинний двір у Києві

Дехто може зауважити, ні, на першому місці – робочі місця! От коли в маленьких українців буде хороша робота і достатньо грошей, вони, може, й задумаються про якісь там старі халупи! А зараз їм не до того, вони тяжко заробляють на свій шматок хліба!

Насправді ж, причинно-наслідковий зв'язок зовсім інакший. Суспільство, де нікого не цікавить нічого, окрім сьогоденної матеріальної вигоди, – це люди, якими дуже легко маніпулювати. Сьогодні хтось їм видасть, умовно кажучи, гречку, то вони й проголосують за нього, завтра хтось збудує їм дороги – і голоси дістануться йому. Всім байдуже до того, як кандидат повертатиме гроші за конкретні гречку чи асфальт, а це означає лише те, що повертати доведеться самим виборцям.

Така короткозорість свідчить, що здебільшого українці не відчувають себе частиною суспільства, того самого українського народу, який, згідно із Конституцією, є джерелом влади в державі.

Ритуальне поклоніння якійсь абстрактній Україні, яке прищеплюють, починаючи з «Букваря» і завершуючи псевдосоціальними плакатами «Любіть Україну», просто стало черговим елементом тотального абсурду, в якому всі ми звикли жити. Тобто пересічний громадянин цілком нормально сприймає, коли якісь журналісти приходять в розкішні хороми відомого політика, показують його золоті унітази чи колекції найдорожчих автомобілів, а потім цей самий політик розпинається про любов до багатостраждального знедоленого народу. Ніхто й не обурюється всерйоз: самі ж у дитинстві писали твори на тему «Як я люблю свою Батьківщину», після цього ходили красти, скажімо, кукурудзу на поле сусіднього колгоспу.

Україну майже ніхто не любить. Просто зізнаймося собі: справжня любов до України в нашій ситуації – це дуже гірка любов, це постійний конфлікт між бажаним і дійсним, постійний біль від контакту з буденністю та спроб хоч якось її змінити. Додатись до групи з назвою «Ми патріоти України!» в мережі Вкантактє – це аж ніяк не означає стати патріотом. Носити вишиванку і відвідувати «свідомі» фестивалі, розмовляти лише українською і ставити свічку на День пам'яті жертв Голодомору – всього цього замало для того, щоб бути патріотом.

Багато років тому я потрапив до карпатського села. Це було якраз на Великдень, місцеві саме співали пісень у вишиванках коло церкви. В центрі села височів щойно встановлений монумент місцевому командиру УПА. А коли ми спустились до гірської річечки, побачили, що її берег використовують як звалище: мішки з якимись добривами чи цементом, пластикові пляшки, кузов якогось автомобіля – це все не зайди-окупанти сюди принесли, а буцімто «патріотичні» селяни. Звісно, адже щоб найняти сміттєвоза треба грошима скидатись, а річка... Можна піти вище по течії – там чисто.

«Своє» в українця закінчується на порозі квартири чи за брамою садиби. Далі починається спільне, тобто чуже, таке собі непривітне середовище, де кожен, від жебрака до президента, намагається обдурити іншого такого кожного. Там можуть розкрадати податкові надходження, знищувати історичні пам'ятки, забруднювати довкілля і збивати автомобілями якихось безіменних бідолах. І все це сприймемо як норму. Лишень не слід забувати, що це непривітне середовище – це і є та сама Україна, в любові до якої ми демонстративно зізнаємось ще з дитинства.

Країну, яку її мешканці не люблять, дуже легко відрізнити від країни, яку люблять. Це відчувається та видно неозброєним оком. Достатньо принаймні тиждень – другий пожити у країні, де кожна вуличка просякнута любов'ю і турботою поколінь громадян, де все зроблено не «для галочки» чи відмивання грошей, а насамперед для зручності своїх сусідів, дітей, гостей. Навряд чи після цього можна без сумної усмішки дивитись на вицвілі плакати «Любіть Україну!» над нашими вулицями.

Годі дурити самих себе. Це перший крок до того, щоб нас не змогли дурити інші, всі ці «патріоти» з золотими унітазами. А може, це стане кроком до одужання, до патріотизму без лапок?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено