Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 грудня, 2009

СКлАДна геополітика

Чому контракт на постачання зброї до Іраку та ліквідація «Скадів» не є політичним обміном України зі США
Матеріал друкованого видання
№ 51 (112)
від 18 грудня, 2009

 

 
На початку грудня державна компанія, яка займається експортом та імпортом продукції й послуг військового та спеціального призначення – Укрспецекспорт – уклала контракт на постачання української зброї для армії Іраку. Це найбільший за обсягами контракт Укрспецекспорту за останнє десятиріччя. Його вартість – $2,5 млрд. Деякі експерти «сенсаційно» розгледіли в угоді зв'язок із тим, що Україна дала остаточну згоду ліквідувати свої ракетні комплекси Р-300 «Скад» (здатні нести ядерний заряд), чого багато років домагався Вашингтон.
 
У зв'язку з цим ЗМІ заговорили про те, що контракти на нову бронетехніку (бронетранспортери й танки), військово-транспортні літаки Ан-32 і на ремонт та модернізацію авіатехніки з'явилися лише завдяки політичному обміну зі США. І якщо іракський проект дасть роботу майже сотні оборонних підприємств, то підводна частина домовленостей стане черговим хуком українському війську, яке й без того бідує.
 
Хто в дитинстві читав Жуля Верна, па­м'ятає: брехня стає схожою на правду тоді, коли базується на правдоподібних подробицях. Ракетні комплекси Р-300, які найчастіше іменують «Скадами», – зброя не вчорашнього, а радше позавчорашнього дня. Розроблені ще в 1970-ті, колись високоточні ракети мають відхилення до 300 метрів. Звісно, можна було б говорити про бойовий вишкіл спеціалістів і про психологічний чинник, якби не стільки «але». Ракети потребують догляду та подовження терміну експлуатації, а, враховуючи їх російське походження, це, як мінімум, проблематично. По-друге, чи варто збільшувати ресурс уже морально застарілих систем? Тим паче, що Укроборонсервіс (дочірне підприємство ДК Укрспецекспорту) зміг модернізувати сучасніші тактичні ракети «Точка-У», а ДКБ «Південне» вже створило початковий проект нового оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан».
 
Аргумент, що американці начебто бояться можливого поновлення ядерного статусу України, а тому змусили її ліквідувати «Скади», не витримує критики. Якщо в середині 1990-х Україна не змогла втримати ядерну зброю, то ідея створити її знову нічого, крім скептичної посмішки, не викликає. Так, Україна залишається буферною державою, але навіть суперечливим київським лідерам зрозуміла безглузда декларація про ядерний статус у той час, коли держава неспроможна модернізувати літаки й оперативно створити неядерний ракетний щит стримування, який базувався б на «Сапсанах». «Скади» ж, якщо їх не ліквідувати сьогодні, завтра все одно стоятимуть на базах в очікуванні утилізації. Й при цьому споживатимуть ресурси та нестимуть загрозу мирному населенню.
 
Саме тому контракт на переозброєння іракської армії та допомогу США в ліквідації «Скадів» не варто розглядати як політичний обмін. Історія зі «Скадами» та іракським контрактом вочевидь вказує на бажання США створити можливості для майбутнього співробітництва з Україною в нових геополітичних умовах. Інша річ, чому? Тут своя логіка. Вашингтон уже давно змирився з провалом вступу України до НАТО. А з імовірним провалом Віктора Ющенка на президентських виборах, на думку США, новий виток зближення Києва та Москви майже неминучий. Ситуація погіршується ще й тим, що європейські члени Альянсу відмовляються боротися за Україну. До речі, й нинішня риторика американського президента явно не передбачає відкритої боротьби за Україну. Всі втомилися від непередбачуваності української влади й внутрішніх чвар. Тому у взаєминах із Києвом світові гравці обирають дружбу здалеку. До кращих часів. Побічно це підтверджує й помітне збільшення фінансування української служби «Радіо Свобода» – чим не посилення рупора західних ідей. Про всяк випадок...
 
Отож, що маємо в підсумку? По-перше, армія, яка роками готувалася до «роботи» під парасолькою НАТО, з відповідною спеціалізацією, повинна формуватися вже під самостійну оборону. А це – перегляд пріоритетів, які реально впливають на обороноздатність. Модернізовані літаки й зенітно-ракетні комплекси. Нові ракети. Нові засоби зв'язку й автоматизовані системи управління. По-друге, Україна постійно з власної ініціативи підтверджує нерівність у вагових категоріях зі своїми партнерами. Якщо це справді так, то чому ж дивуватися, що Москва вимагає від нас припинити постачання зброї до Грузії, а Вашингтон – не поставляти літаки до Венесуели (й це за відсутності міжнародних санкцій). Або ж – політичний лідер сусідньої країни фактично вимагає відмовитися від вступу до НАТО й пропонує вважати українців частиною російської нації. А Вашингтон радить не створювати ракети. Москва бажає, щоб Україна була молодшим братом, а Вашингтон бачить Київ меншим другом.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено