Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 грудня, 2009

Україна російська чи українські росіяни?

Якщо Україна не стане нормальною національною державою, українці розділять долю безправних удмуртів та чувашів
Матеріал друкованого видання
№ 50 (111)
від 11 грудня, 2009
Життя чи смерть – держава нарешті повин­на наважитися й полишити сере­динний шлях між життям і смертю, бо, як і кожен «третій шлях» – це ілюзія, згубна ілюзія, що неминуче веде до державної смерті. Держава нарешті повинна наважитися мати власне обличчя, стати, так би мовити, особою, а не бути мертвотним держапаратом, що сіє серед своїх номінальних громадян зневіру та відчай.
 
Власне обличчя – це національна ідентичність, держава повинна або набути її, або зникнути. Ідентичність – це передусім мова. Завдання зберегти свою ідентичність постає перед багатьма державами, навіть перед такими високорозвиненими, як Франція. Французьке суспільство не те що мультиетнічне, а мультирасове, й ходять чутки, що білих етнічних французів у країні менше половини населення. Але будь-яка статистика за національною ознакою в країні заборонена, Франція свято шанує республіканські принципи, а вони, як відомо, – свобода, рівність, братерство. З огляду на таке людське розмаїття Україні – зі «своїми», як полюбляють наголошувати місцеві «інтер­націоналісти»-русифікатори, ста тридцятьма з гаком «національностями» (більше, ніж у колишньому еСеРеСеРі, де розводилися про «сто тридцять рівноправних»!) – ще далеко до Франції, а проте в тій країні про «національності» не згадують і докладають великих зусиль для збереження свого обличчя, своєї ідентичності, своєї мови, там немає недорік-президентів та чужомовних депутатів, які плюють на Конституцію. Чистота мови – основа культури, французи люблять і плекають свою мову, її панівне становище видається непохитним, і все-таки французькі законодавці 1993 року були змушені закріпити державний статус французької мови в Конституції. За даними опитувань громадської думки, французька мова – голов­ний елемент національної ідентичності (80% ствердних відповідей), на другому місці стоять республіканські вартості (64% ствердних відповідей), а вже далі йдуть такі дрібниці, як гімн або герб. Усі французькі громадяни мають одну мову, одну національність – французьку, навіть німці Ельзасу та Лотарингії, що їх так розпачливо й не раз намагалася пригорнути до «материнського лона» Німеччина. (Але й свого німецького діалекту вони теж не забувають!)
 
В Україні є досить численна російська громада, сформована тут унаслідок колоніальної політики царської, а надто совєтської Росії, бо після революції в Україні жило близько мільйона росіян, а тепер їх увосьмеро більше, дарма що кількість українців за цей час змінилася мало. Значна частина нинішніх росіян – нащадки примусових переселенців, якими Москва колонізувала «провінцію» (зокрема Крим після війни), та армійські відставники, з яких тепер сформовано загони «українського козацтва», – в денікінських мундирах! У принципі, більшість росіян лояльно ставляться до української держави, і за розумної державної політики у сфері куль­тури ніхто б уже не згадував ані про двомовність, ані про якийсь особливий статус російської мови. Але держава не просто усунулася від виконання своїх функцій у мовно-культурній сфері, а чинить точнісінько навпаки, ніж треба: зводить українців до статусу упослідженої національної меншини, заганяє українську культуру в гетто, всіляко потурає націоналістам-русифікаторам, не чинить опору масованій культурній інтервенції з боку Росії. Така держава готує собі смерть. Потрібні не лицемірні заяви з високих трибун про любов до України (як схожа ця облудна любов на колишню «любов партії до народу»! Чи не тому, що країною заправляє «вся комсомольская рать» пристосуванців і кар’єристів, які й досі святкують ювілеї свого комуноюгенду?), а реальні масштабні дії. Без них збереження України як держави неможливе. Або росіяни, які живуть в Україні, стають щирими українськими громадянами, розуміючи, що країну об’єднує мова та національна ідентичність, або Україна летить у прірву, і та прірва – Російська Федерація, де українці поділять долю безправних і вже фактично безмовних удмуртів та чувашів.

Де ти, Українська державо? Доки ти будеш ганьбою для кожної чесної людини, яка прагне бути твоїм щирим громадянином? Доки ти будеш нездатна мати власне обличчя й забезпечити гідні умови життя своїм підданим, доки будеш державою-паразитом, яка служить не народові, а держапарату, не виховує громадянських чеснот, а формує і зміцнює мерзенну касту бюрократів – хапуг та безбатченків, які нищать усе людське й наповнюють наші серця зневірою?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено