Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2010

«Білорусь-light»

 

Із усіх посткомуністичних держав лише в Білорусі та Україні правлячі еліти сприймають націоналістичні почуття власних громадян як те, із чим слід боротися. Віктор Янукович є першим із чотирьох українських президентів, представники команди якого вбачають в українському націоналізмі зло, яке вони асоціюють – так само, як і за радянських часів – з прозахідною опозицією, Галичиною та українською діаспорою.

У Білорусі антинаціоналізм був наріжним каменем режиму Олександра Лукашенка з 1994 року, коли він уперше був обраний президентом, до 2002-го, коли він відмовився від пропозиції російського президента Владіміра Путіна об’єднати дві країни. З того часу радянсько-білоруський патріотизм Лукашенка став ідеологічним підґрунтям його режиму. Подібний радянсько-український патріотизм наразі насаджується режимом Януковича-Азарова в Україні.

Перелік носіїв «антинаціоналістичних» поглядів не обмежується лише міністром освіти Дмитром Табачником. Віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков, який зазвичай асоціюється із прагматичним бізнесовим крилом Партії регіонів, назвав своїх помаранчевих опонентів «націоналістичною бандою». Що це, як не радянський погляд на партизан УПА в Західній Україні?

Проте міністр освіти Табачник є найрадикальнішим прихильником «антинаціоналізму», а його концепція шкільних підручників означатиме відмову від здобутків останніх двадцяти років та засвідчить повернення до радянських поглядів на українських націоналістів як «убивць» та «нацистських поплічників».

Табачник виділяє «добре» і «погане» у ролі Сталіна під час Другої світової війни, відносячи до першого його заслугу в перемозі СРСР, а до другого – вину за смерть «багатьох ні в чому не винних людей». «А Бандера і Шухевич залишаться в історії як націоналісти та організатори масових убивств, але при цьому вони ще й будуть навіки заплямовані колабораціонізмом», - вважає Табачник.

Янукович і Табачник відмовилися засудити встановлення бюста Сталіна в Запоріжжі, заявивши, що рішення про це має бути предметом розгляду місцевої влади. За словами депутата від Партії регіонів Василя Хари, якщо пам’ятники Бандері можна встановлювати в Західній Україні, тоді у Східній Україні можна відкривати бюсти Сталіну. Проте ця аналогія є фальшивою, оскільки галицьке населення підтримує відкриття пам’ятників Бандері, тоді як жителі сходу України негативно ставляться до зведення монументів Сталіну. Травневе опитування Центру Разумкова засвідчило, що 57% респондентів проти встановлення пам’ятників Сталіну. Цей показник варіюється від 76% на заході країни до 57% на сході (при цьому лише 10% опитаних підтримують цей крок). Серед учасників опитування віком понад 60 років негативно ставляться до відкриття бюстів Сталіну 52%.

Поширене в Україні негативне ставлення до Сталіна є результатом двадцятирічного просвітницького процесу, який пролив світло на злочини радянського тоталітаризму.

Розворот режиму до «анти націоналізму» має три теоретичні слабкості.

По-перше, як зазначає колишній директор архіву СБУ Володимир В’ятрович, аргумент Табачника про те, що всі, хто боровся проти радянського режиму, є «колабораціоністами», оскільки єдиною «українською» державою, яка існувала на той час, була Українська РСР, означає, що слід також звинуватити усіх німців, які боролися проти нацистського режиму, оскільки тоді була лише одна німецька держава. Або всіх французів, які боролися проти режиму Віші під час Другої світової війни, єдиного французького державного утворення, яке існувало після німецької окупації 1940 року.

По-друге, використання терміну «Велика вітчизняна війна» означає ігнорування трьохрічної співпраці Сталіна з нацистським режимом упродовж 1939-1941 років.

По-третє, Табачник хоча й не заперечує злочинів сталінізму, як це роблять представники білоруського режиму, але намагається применшити їх, акцентуючи увагу на діях «націоналістів», навіть попри те, що жертви Сталіна налічують мільйони людей. Такий тип мислення запозичений з Росії, де зокрема голод 1933 року сприймається як злочин не проти українців, а проти всіх радянських селян, і тому не вважається «геноцидом».

Погляди на голод 1933 року як на «геноцид» тепер вважаються «націоналістичними» та «антиросійськими». Зрозуміло, це радикально відрізняється від ситуації восьмирічної давнини, коли тодішній віце-прем’єр-міністр в уряді Януковича 2002-2004 років Табачник сказав, що «визнання голодомору геноцидом є актом відновлення історичної справедливості».

Позиція команди Януковича щодо голодомору відрізняється від позиції трьох попередніх українських президентів, включно з Леонідом Кучмою, який у 2003 році розпочав міжнародну кампанію за визнання голодомору «геноцидом». Нинішня влада ігнорує закон, прийнятий у листопаді 2006 року, та січневе цього року рішення суду, а також факт визнання голодомору «геноцидом» двадцятьма країнами світу.

Демонтаж двадцятирічної «націоналістичної» освітньої системи вразить Інститут національної пам’яті, утворений у липні 2005 року тодішнім президентом Віктором Ющенком та змодельований за прикладом аналогічного польського Інституту. Директор Інституту Ігор Юхновський був зміщений зі своєї посади, оскільки становив перешкоду запровадженню нової національної політики, яка є «відверто антиукраїнською та про радянською», як зауважив В’ятрович. Влада може підпорядкувати Інститут національної пам’яті Державному комітету архівів, який очолює член КПУ.

Компартія разом із прокучмівськими партіями голосувала за відставку уряду Ющенка у квітні 2001 року та двічі входила до коаліції з Партією регіонів. Багато колишніх прихильників КПУ змінили свої вподобання на користь Партії регіонів, підсиливши її неорадянську, східнослов’янську та русофільську ідентичність. Під час прес-конференції Януковича та державного секретаря США Гіларі Клінтон український президент двічі назвав її «генеральним секретарем».

«Зараз за Інститут національної пам’яті борються представники радикального проросійського крила Партії регіонів. Вони хочуть його взяти під свій контроль», – зазначив політичний експерт Володимир Фесенко. За його словами, це означатиме, що ідеологічний напрямок Інституту буде змінено. Інститут, який раніше зосереджував свою діяльність на питаннях голодомору та націоналістичних рухів, з часом занепаде та позбудеться фінансування.

Перехід до «антинаціоналізму» стався не на порожньому місці. Він коріниться у радянській політичній культурі, що домінує серед представників режиму Януковича-Азарова і була відроджена під час виборів 2002 року у відповідь на перемогу опозиційного блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», який набрав 24% голосів у порівнянні з 20% КПУ. Тільки-но Ющенко став серйозною загрозою планам влади на виборах 2004 року, вона повернулася до «анти націоналізму» радянського взірця.

Один із внутрішніх документів з виборчої кампанії Януковича 2004 року давав журналістам інструкції «показувати загрозу приходу до влади В.Ющенка, якого підтримують націоналісти, олігархи та екстремістські кола». Американські представники Януковича акцентували увагу на позірному «антисемітизмі» Ющенка та його зв’язках із націоналістичною діаспорою, представники якої «приїхали до Америки після Другої світової війни з територій, де населення співпрацювало з нацистами». Креатори кампанії Януковича «нацизм» перефразували в «нашизм» (за аналогією із «Нашою Україною»). Телевізійні програми, що порівнювали мітинги на підтримку Ющенка із нацистськими зібраннями, масово демонструвалися на телеканалах, особливо в Донбасі, та використовувалися Партією регіонів як засоби ведення кампанії.

А російський політтехнолог та радник Януковича під час його виборчої кампанії Глєб Павловський розцінив перемогу Ющенка як «перемогу Галичини над Україною».

«Антинаціоналізм» є наріжним каменем нової «Лукашенко-light» національної політики режиму Януковича-Азарова. Одним із результатів цієї політики стане публікація першого спільного російсько-українського підручника в кінці року. Чи стане це першою ластівкою об’єднання двох країн?

Після двох президентських термінів Януковича це може стати реальністю. Усе залежатиме від того, чи зможе опозиція зробити два кроки: заблокувати нову конституційну реформу та повернення до президентської моделі влади системи і виграти місцеві танаступні парламентські вибори. Якщо опозиція не зможе виконати ці два завдання, до 2020 року Україна з «Білорусі-light» перетвориться на точну копію режиму Лукашенка.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено