Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 липня, 2010

Епос пустельних феміністів

Народ туарегів відомий більшості автомобілістів завдяки поза шляховикам Volkswagen. Однак, це далеко не єдина цікавинка, яка прославила африканських кочівників у світі

Нащадки землеробів

За переказом туареги походять з острову в Атлантичному океані. Внаслідок катаклізму, острівна держава зникла, вижили лише торгівці, що перебували в той момент в африканських портах. Нібито з цих портів туареги розселились з півночі на захід і займають зараз велику пляму, що тягнеться від Лівії до Буркіна-Фасо. За інтернаціональною традицією номадів, землеробство вважалось ганебним заняттям.

Туареги жили за рахунок скотарства та торгівлі. Основним вантажем у караванах були соляні брили, тому їх валки можна з успіхом порівнювати з чумацькими. Суспільство туарегів донедавна було кастовим: царі, жерці, васали, ковалі та раби. Але з початком колоніальної епохи віковічний лад пустельних чумаків почав руйнуватися. З появою нових транспортних засобів та шляхів вони втратили суттєве джерело прибутку: торгівлю та перевезення. Не було змоги для постійних грабіжницьких набігів на сусідів-негроїдів, які були досить дохідною статтею їх пращурів. Все це призвело до чисельних воєнних конфліктів в Нігері, Алжирі та Малі. Розсіяні по різних державних утвореннях туареги виступили за створення єдиної держави Азавад. Заради виживання войовничим кочівникам довелось відмовлятися від традиційного способу існування, опановувати колись табуйовані професії, а подекуди ставати найманцями у численних африканських військових конфліктах.

Від війська до музики

В одному з воєнних таборів, який готував військо для чергового переділу територій на початку 80-их, познайомились учасники колективу, який змінив історію номадів Сахари. Звісно, хлопці зібрались зайнятись рок-н-ролом у зв‘язку з невідворотними цивілізаційними катаклізмами, але народжений ними культурний феномен надав туарегам новий життєвий простір.

Ag Alhabib – засновник гурту, вперше побачив гітару у кіно-вестерні, після чого зробив саморобну. Він намагався грати щось схоже на американо-англійський рок-н-рол, але виходило у нього щось дуже своєрідне і навіть віддалено не нагадувало Хендрікса, Бітлз та Преслі, які Аг слухав на касетах. Свої гітарні вправи він поєднував з вишколами у таборах найманців, де знайшов однодумців. Вони довго мандрували крізь війни та воєнні бази, аж поки у 1990 році вирішили скласти зброю на користь музики, з приводу чого підписали Таманрасетську угоду.

Накопичений за роки спільних мандрів матеріал, хлопці вирішили реалізовувати у проекті Tinariwen, що мовою туарегів означає «пустелі». Їм пощастило, на момент коли Францію охопив сумливий щем і дике почуття вини до своїх колишніх африканських колоній, Tinariwen активно виступали на місцевих фестивалях, де нишпорили агенти французьких world-music компаній. Їх побачили і перевезли до Європи, де вони безвилазно кочують між фестивалями вже більше 10 років. За цей час Tinariwen встигли отримати усі можливі лаври у своїй музичній ніші і навіть пограти разом з кумиром дитинства – Карлосом Сантаною.

Пустельний блюз

Їх стиль називають «пустельним блюзом». Євро-американські критики люблять вкидати у тенета блюзу різну африканську музику, хоча як на мене, єдине, що споріднює звуки туарегів та мешканців дельти Міссісіпі, – це гітара. Їх лірика – це епос та сучасна історія власного народу, розказана мовою тамашек. Успіх Tinariwen сприяв моді на desert blues. Зараз туарегів з гітарами розвелось не менше, ніж тувинців з обертоновим співом, і всі мають собі на шматок хліба. Зайдіть на офіційні сторінки наступних виконавців, подивіться їх концертні розклади: Toumast, Tidawt, Teshumara, Terakaft, Afous Afous, Sidi – все це професійні туарезькі музиканти. 

Чоловіки з закритими обличчями

Традиційно, суворі хлопці в чалмах з Сахарської пустелі асоціюються з мусульманами, де положення жінки достатньо специфічне. Втім туарезькі жінки руйнують традиційні уявлення про закони шаріату. Виключно жінки володіють давньою писемністю туарегів – тіфінаг. Хоча спадок передається по батьківській лінії, більше шанується жіноче коліно роду. Призначення жінок у туарегів – мистецтво, освіта, танці, прикраси і виховання дітей – уся хатня робота для них табу. Довідники пишуть, що самоназва туарегів – кель тігельмуст («народ покривала»), обличчя там закривають виключно чоловіки. Крім практичного захисту від пустельного вітру, цей звичай має глибокі містичні корені. За уявленнями пустельних мешканців у голові чоловіка є сила-силенна духів, які можуть вийти назовні через рот та ніс, тому їх потрібно обов‘язково приховувати деталями одягу. Коли чоловік досягає зрілого віку (16-18 років), йому дарують перстень та покривало для обличчя – з‘являтись без них на люди вважається нетактовним.

Є у туарегів команда, що зовні нагадує «Даха-Браху», тільки інструментів у африканського віддаленого аналога менше, а людей більше. Втім, основний інструмент дівчат з Tartit – барабани і хлопець з ними лише один. Можливо саме в рудиментах матріархату приховується сила пустельного блюзу?

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено