Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 липня, 2010

Відкритий лист

до всіх, хто вважає себе громадянами вільної Європи

до всіх, хто вважає себе громадянами вільної Європи

 

Шановні працівники Міністерства Закордонних Справ Італії,

шановні співробітники Італійського посольства в Києві,

шановні представники Міністерства Закордонних Справ України,

та всі, хто наразі читає цього листа, незалежно від віку та національності.
 

Я звертаюсь до вас від імені всіх молодих українських науковців, а також усіх іноземних науковців, які потребують візового дозволу для в’їзду на територію країн Шенгенської угоди з метою відвідати конференції, семінари та інші заходи наукового та навчального характеру. Як ми знаємо, так звана «п’ята свобода» - вільний рух знання – є одним із базових принципів сучасної європейської культурної політики. Проте далеко не завжди ця політика успішно втілюється в життя – і причиною тому дуже часто є недосконала організація роботи органів влади на місцях.

2 липня 2010 року в італійському місті Турін почне свою роботу Відкритий Європейський Науковий Форум – 2010, який є комунікативною платформою для вчених різного фаху зі всього світу, включно з Нобелівськими лауреатами. Проте я не зможу взяти в ньому участь – і хочу сказати кілька слів про те, чому так сталося.

Отже, 3 червня 2010 року я (Анна Протасова, нар. 4.12.1984) та моя колега Тетяна Нарчинська (нар. 26.12.1983), аспіранти Національного Університету «Києво-Могилянська академія» (Київ, Україна) отримали гранти від наукової фундації EUROSCIENCE для поїздки на Відкритий Європейський Науковий Форум - 2010. 15 червня 2010 року ми отримали наші офіційні запрошення та підтвердження про фінансове забезпечення, а 16 червня 2010 року здали всі необхідні належним чином оформлені документи до Посольства Італії в Києві.

Посольство Італії в Києві розглядало наші заявки протягом 13 (!) днів і 29 червня 2010 року відмовило нам у візових дозволах на тій підставі, що ІНФОРМАЦІЯ, НАДАНА НАМИ ЩОДО МЕТИ НАШОГО ВІЗИТУ, НЕ Є ДОСТОВІРНОЮ. Як уже зазначалося, вся надана нами інформація щодо цілі візиту була цілком правдивою, що легко можна було перевірити, використавши зазначені на запрошеннях телефони та електронні адреси, на які ми самі як заявники неодноразово писали та дзвонили. Окрім того, генеральний секретар організації EUROSCIENCE пан Реймон Зельц 29 червня 2010 року особисто написав на адресу Посольства із проханням видати візи запрошеним вченим.

29 червня 2010 року я та Тетяна намагалися з’ясувати у працівниці Посольства, яка відмовилася назвати своє ім’я, процедуру апеляції. Працівниця не дала жодних роз’яснень і попросила нас вийти з приміщення Посольства. Коли ми повторили наше прохання, працівниця покликала італійських міліціонерів – співробітників Посольства – та попросила їх проводити нас на вулицю. Коли ми спробували роз’яснити міліціонерам, що всього лише просимо пояснити нам процедуру апеляції, вони, загрожуючи викликати місцеву міліцію, прогнали нас із будівлі Посольства.

Протягом трьох робочих днів (29 – 30 червня 2010 року, 1 липня 2010 року) члени оргкомітету конференції – пан Реймон Зельц, пані Еліза Сорба, пані Зінаїда Клєстова – дзвонили та писали до Посольства Італії в Києві. Проте ніхто з них не отримав жодних роз’яснень стосовно прийнятого рішення; зокрема, Посольство не відповідало на надіслані електронні листи.

Я також звернулася до Міністерства Закордонних Справ Італії як до єдиної інстанції, котра мала змогу якщо не змінити рішення Посольства Італії в Києві (оскільки це рішення є монополією Посольства), то принаймні якнайшвидше сконтактувати з Посольством з проханням надати зацікавленим особам, у тому числі нашим організаторам, необхідні роз’яснення. Проте МЗС Італії надало суто формальні відповіді про те, що всі мої запити передано до Посольства Італії в Києві. Італійське МЗС пояснило мені також і процедуру апеляції: має бути складений позов до італійського Регіонального Адміністративного Суду Лаціо, де позивач має бути представлений акредитованим італійським адвокатом. Цілком очевидно, що для громадян, котрі постійно проживають в Україні і не володіють італійською мовою й достатніми фінансовими засобами, здійснення такої апеляції є неможливим.

Я склала заяву до Міністерства Закордонних Справ України з описом нашої ситуації, а також довела ці події до відома Європейського Парламенту, Європейської Асоціації Університетів та Ради Європейського Дослідницького Простору.

Я вважаю, що описаний випадок є чимось значно ширшим за особисту проблему двох заявників і має безпосередній стосунок до питання про впровадження політики Східного Партнерства ЄС, а також мобільності студентів та науковців як одного із головних принципів Болонської декларації, яку реалізує в тому числі і Україна.

Я також заявляю, що і надалі поширюватиму цю інформацію за допомогою своїх колег в Україні та за кордоном, громадських організацій та засобів масової інформації.

Я також прошу кожного, хто читає ці рядки, сприяти інформуванню громадськості про цей випадок за допомогою приватних розсилок, блогів та соціальних мереж.

 
З повагою до кожного з вас,
 
Анна Протасова,
аспірант НаУКМА,
журналіст, аналітик,
 
 
1 липня 2010 року

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено