Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 червня, 2010

Оптика оптимізму від Посла США

«Нам, американцям, завжди допомагали оптимізм та прагнення кращого майбутнього. І я вірю, що у вас теж усе буде добре», – наснажливо заявив посол США в Україні Джон Теффт на нещодавній зустрічі з експертами та журналістами в Інституті світової політики. Щоправда, тут же пану амбасадору довелося зазначити, що, якщо американці бачитимуть порушення прав людини чи свободи слова, то «ставитимуть відповідні запитання». Особливо приємно було чути від Джона Теффта, що українці варті більшого й кращого – «справжнього економічного процвітання та ефективної влади й управління». Крім того, за словами амбасадора, Україна «є зразком демократичних перетворень» у своєму регіоні. Виникає велика спокуса піддатися цим чарам оптимізму. 

Але ось невдовзі після заяв американського посла ми дізналися новину про те, що в Борисполі затримали й не впускали до України директора українського офісу фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге. Вільний від протоколу й дипломатичних табу німецький експерт дав украй критичну оцінку політиці Віктора Януковича та його команди. Його стаття, опублікована на сайті фонду, «Сто днів після зміни влади в Україні: авторитарні тенденції та зближення з Росією» має одверто песимістичну тональність: парламент, що поступово стає кишеньковим, прийняття рішень вузькою групою людей, відтіснення вбік всередині Партії регіонів проєвропейської та орієнтованої на реформи групи Рената Ахметова, мовчання й пасивність ЄС тощо. Чому вірити більше: американському оптимізму чи бориспільському реалізму? Ось у чім запитання. Але, зрештою, варто по порядку відзначити кілька аспектів, наголошених у виступі Джона Теффта. 

Пан посол перебуває на службі в Україні близько півроку. Він досвідчений дипломат, добре обізнаний із реаліями та специфікою Східної Європи й Росії. Будучи заступником помічника держсекретаря з європейських та євразійських справ у часи Джорджа Буша-молодшого, курирував Білорусь, Молдову, Росію та Україну. Його посольська каденція в Литві (2000-2003 рр.) припала якраз на той час, коли країна була на підйомі й активно рухалася до НАТО та ЄС. Його каденція в Грузії стартувала в 2005 році на хвилі постреволюційного піднесення й оптимізму. Джон Теффт бував в Україні в 2004-му напередодні Помаранчевої революції. На відміну від Литви й Грузії, Україна зразка 2009 року, в яку приїхав Теффт, – це країна без чітких мобілізаційних цілей, з дуже хиткими перспективами й аж ніяк не на підйомі. Країна, що живе в «сутінковому світі» (twilight world), як влучно висловився британський експерт Ендрю Вілсон. Тим цінніший, з одного боку, його оптимізм, але й тим прискіпливіше й скептичніше українське сприйняття запевнень США у вірності ідеям і змісту стратегічного партнерства двох країн. 

«Я хотів би наголосити на тому, що Україна має велике значення як для США, так і для Європи. Так само як українці глибоко зацікавлені в економічному прогресі та реформах, США зацікавлені в Україні як такій», – заявив американський амбасадор. Він назвав щонайменше п’ять питань на спільному порядку денному України й США: економічна співпраця, зокрема підтримка з боку США в питаннях співпраці з МВФ; всебічне утвердження свободи слова, реформа судочинства, співпраця в сфері торгівлі та енергетики, в сфері оборони та безпеки й, нарешті, боротьба з корупцією. При цьому всьому Джон Теффт запевнив: «Перезавантаження відносин із Росією не може стати на заваді розвитку наших взаємин з Україною…Ми не вважаємо, що партнерство з однією країною має розвиватися за рахунок відносин з іншою». І в рамках виступу, й впродовж дискусії посол особливо наголошував на важливості свободи слова й обіцяв, що для США це принципове питання. Це все добре, але завжди постає питання: за допомогою якого інструментарію такі заяви перетворюватимуться у дієвий фактор впливу? Надто за умов, коли нова влада, з одного боку, ще не довела на практиці свою готовність провадити довготермінові прогресивні реформи, а з іншого, вимушена буде в пожежному режимі запроваджувати вкрай непопулярні зміни. Чого варте лише можливе підвищення пенсійного віку в країні з найнижчою тривалістю життя в Європі (ще коротше тільки в Росії)? 

І якщо вже сьогодні ми звикаємо до думки про утвердження в Східній Європі нового прагматичного дискурсу зовнішньої політики, то треба мислити насамперед інструментально. Яким буде конкретний інструментарій утвердження американсько-українського партнерства? Джон Теффт окреслив загально деякі механізми. Приміром, варто відзначити трирічну програму співпраці щодо підвищення енергоефективності міських опалювальних систем. Здається, не лише США – весь цивілізований світ окрім, власне, самої України, з її морально застарілою чинною Енергетичною стратегією до 2030 року, збагнув, що наше майбутнє залежить від підвищення енергоефективності економіки. Ще один важливий момент – компенсація за відмову від високозбагаченого урану, на яку Україна має повне право. Джон Теффт зазначив, що перемовини щодо цього тривають. У квітні цього року США обіцяли виділити Україні на підтримку безпеки ЧАЕС $250 млн. Це теж розглядають як форму компенсації, проте про виділення цих грошей ішлося вже дуже давно, а від урану Україна відмовилася лише в цьому році. Пан посол згадав також про підтримку мирних атомних досліджень. Сьогодні така фінансова підтримка конче потрібна Харківському фізико-технічному інституту. Далі, Джон Теффт зауважив ще одну суттєву річ, якій у нас не прийнято приділяти уваги: Україна з її чорноземами могла б відігравати важливу роль у забезпеченні глобальної продовольчої безпеки (food security). Додамо від себе: Україна навчилася тільки брати від інших і поступатися своїм, щоб щось собі виторгувати. Натомість вона абсолютно не вміє віддавати й ділитися, інфантильно бідкаючись про свою бідність і вічну неспроможність. Постачання продовольства, скажімо, бідним країнам Африки – це якраз один із кроків до входження в міжнародне співтовариство як відповідального гравця. Це все лише окремі приклади конкретики, на яку дуже хочеться сподіватися у двосторонніх відносинах із США і якої бракує наразі. Варто розраховувати, що її зявиться значно більше після візиту до України держсекретаря Хілларі Клінтон.    

З виступу й коментарів Джона Теффта також зрозуміло, що адміністрація Барака Обами націлена активно співпрацювати з чинним президентом України й ладна пробачати йому різні «помилки». У цьому, щоправда, його заслуги немає. Такою є кон’юнктура як внутрішньоукраїнська, так і міжнародна. Таку готовність до співпраці США виявляли й щодо демократичних лідерів, і щодо автократів, утверджувачів кланової політики, на кшталт екс-президента Киргизії Курманбека Бакиєва. Зрештою, оптимізм – це дуже добре й важливо, однак його не просто втримати, коли вглядаєшся в конкретні факти реальності.  



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено