Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 червня, 2010

Влада та опозиція як дзеркало етнопсихології

Прогнозування стратегії та тактичних елементів в діяльності тієї чи іншої політичної сили неможливе без врахування етнопсихологічної складової її керівників і тих, хто впливає на прийняття рішень – специфічних психологічних та національно-культурних стереотипів поведінки, які характерні тим чи іншим народам.

В українців, на основі багатосотлітнього вимішування різних етносів та впливу зовнішнього середовища, сформувалася одна з найголовніших етнопсихологічних рис – інтровертність, ясно виражений індивідуалізм. Ця риса має й свої позитиви (за первісним варіантом приказки – “Моя хата скраю – першим ворога я зустрічаю”), й негативи, які реалізуються в їх суспільно-політичному, економічному, релігійному житті. Подібний індивідуалізм проявляється, наприклад, і у інших європейських народів, зокрема поляків.

На відміну від українців, основні етнопсихологічні риси росіян сформувалися на іншому субстраті (підґрунті) – угро-фінських і тюрко-монгольських психологічних чинників та величезних незалюднених просторів, які вимагали експансивності для їх освоєння. Росіяни – екстраверти, народ, готовий підкорятися тим, хто нищитиме інакодумців і триматиме їх в міцному кулаці, але задовольнятиме їх експансивні устремління. Тому їх улюбленими героями є найбільші тирани – цар Іван IV Лютий, Пьотр І (який сам полюбляв рубати голови стрільцям замість ката), Ульянов-Лєнін, Сталін. Тому такими характерними в російських історичних документах є форми “самоунічіжєнія” при звертанні до вищого за посадою та статусом: “Сє аз, твой подлий раб (холоп)...” та називання іменами зі зменшувальними суфіксами (що українець вважав для себе образою гідності): “Вітька”, “Ніколашка”, “Дімка” тощо. Ця відмінність між українським індивідуалізмом та російським колективізмом виявилася й у повному несприйнятті українцями совєтської влади (з її колгоспами, концтаборами і однопартійною системою) та ґлорифікації й донині цієї влади основною масою росіян.

Однак в історії України є й достатньо прикладів того, як розуміння важливості кінцевої мети та жорстка дисципліна творила потужну громадську чи мілітарну військову силу, здатну успішно протистояти окупантам.

Поділ основних політичних сил в Україні й сьогодні проходить, зокрема, по межі цих двох етнопсихологічних відмінностей: правих і правий центр формує, в основному, інтровертивний (умовно кажучи, український тип), лівих і центристське “болото” – переважаючий тут екстравертивний (переважно, російський) тип. Саме на останньому етнопсихологічному підґрунті побудована жорстка ієрархічна дисципліна в комуністів та регіоналів. Власне ця спільна етнопсихологічна основа (яка навіть на інтуїтивному рівні протистоїть українському світогляду та цінностям і стратегічно спрямована на нищення української державності) дозволила їм створити спільний уряд проффесора Януковича, потім – спільну опозицію, а сьогодні безболісно увійти в уряд проффесіоналів. Дещо дисонансними до цієї “солодкої парочки” в коаліції були спершу соціалісти, а нині – литвинівці, між якими теж є частина українців. Для останніх перебування в коаліції – це останній шанс насолодитися владою, оскільки буття поза нею і перші ж вибори приведуть їх до того ж результату, що й соціалістів (литвинівці, є надія, після “одностайної” підтримки пакту Медвєдєва-Януковича та толерування діяльності азаровців на нищення всього українського більше “Україні не будуть потрібні”). Екстравертизм сучасних владців у багатьох випадках пояснює їх повне ігнорування Конституції, та абсолютно ворожі для українців політичні уподобання – їх історико-культурну та геополітичну орієнтацію.

Саме “вибуялий” індивідуалізм призводить до нинішньої розрізненості опозиційних україноцентричних політичних сил та антагонізму їх лідерів, якi часто своє “ego” та особисті симпатії / антипатії ставлять вище загальних інтересів. Кивання регіоналокомунолитвинів у бік опонентів, що вони не можуть об’єднатися в одну опозицію, й тому, наприклад, їм не віддадуть належні опозиції комітети, є вимогою привести нинішню опозицію до собі подібного екстравертивного типу. Українську опозицію чи, точніше, опозиції змусить прийти до спільного знаменника, до скоординованих дій брутальність антидемократичних, антиукраїнський дій нинішньої влади, розуміння того, що лише наступання на горло своїм амбіціям зможе врятувати геополітичний, геокультурний проект під назвою “українська Україна”.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено