Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 травня, 2010

За законом кийка

Російська влада демонструє приклад спілкування зі своїми шахтарями

В ніч на 15 травня у місті Мєждуреченськ на Кузбасі російський ОМОН розігнав акцію громадянської непокори. Приблизно 200 протестувальників перекрили залізничні колії на лінії Новокузнецьк-Абакан. 20 вантажних і 1 пасажирський потяг спізнилися на кілька годин. Натовп протестувальників, серед яких були жінки й діти, ОМОНівці намагалися зіштовхнути з рейок щитами. Тоді збурені шахтарі розпалили на рейках багаття. У міліціонерів полетіли пляшки та каміння. 6 бійців ОМОНу дістали травми середньої тяжкості, ще 15 – легкопоранені. Міліція затримала близько 40 протестувальників.

Місто Мєждуреченськ стало сумнівно відомим у ніч на 9 травня коли у ньому, на шахті «Распадська», сталося два вибухи метану. Загинули 66 осіб. Ще 24 – пропали без вісті. Фактично – вони вже мертві, рятувальні роботи призупинено через високий вміст метану.

Причину, що змусила робітників піти на перекриття залізниці, протестувальники пояснили просто – їх довели до межі терпіння. Попри заяви директора шахти, що питанням безпеки приділялося багато уваги і в розвиток компанії було вкладено близько мільярда рублів, шахтарі заявили, що насправді задля виконання плану вони змушені заклеювати датчики. Тож причина вибуху очевидна – ніхто не знав про збільшення концентрації метану в повітрі шахти, аж допоки не стався вибух.

То правда, російські лиха нас не стосуються і глузувати з чужої біди – гріх. Певно, я ніколи б не взявся писати про це, якби не чув раніше розповіді про «рукавиці на датчиках». Про заліплені датчики, про мовчання працівників лабораторій і про бездіяльність служби ТБ мені розповідали у Донецьку. У місті, де живе найзапекліший виборець Партії Регіонів і особисто – чинного президента Віктора Януковича. Політичного лідера і політичної сили, яка постійно наголошує на необхідності найтіснішої співпраці з Російською Федерацією.

Людина, яка має досвід роботи на заводі, збагне – російських шахтарів на акцію протесту вигнав дикий, нелюдський, всеохоплюючий страх. Страх за найдорожче, що є в кожної людини – за власне життя.

Щоправда губернатор Кемеровської області вже заявив, що в акції протесту шахтарі участі майже не брали. Що серед затриманих на залізничних коліях було тільки два шахтарі, а решта -  безробітні і кримінальні злочинці. Губернатор заявив, що на шляху до Мєждуреченська було затримано 13 машин з горілкою та бутербродами. Ой, як цікаво! Виходить у Росії є сили, які не тільки свідомо підбурюють шахтарів до бунту, а ще й оплачують їм бутерброди та горілку?

Робітники промислових підприємств і шахт недарма розшифровують скорочення «ТБ» як «техніка безкорисності». Порушення правил техніки безпеки – звичне щоденне явище на будь-якому заводі чи то шахті України. Чи існують винятки з цього твердження – мені невідомо. Хочеться вірити, але вірити складно. У 2008 році в Україні на виробництвах травмувалося 16 671 особа. Ця цифра неправдива, її можна сміливо помножувати на 3-5. Справа в тому, що більшість травм, отриманих на виробництві, видаються за побутові.

Насправді, закони про охорону праці в Україні достатньо суворі. Будь-яка травма загрожує серйозним ударом по гаманцеві як безпосереднього керівника травмованого так і всіх керівних ланок аж до начальника цеху. Накази про покарання керівників і інженерно-технічних працівників (ІТП) за нещасний випадок на виробництві доводять до всіх працівників ІТП підприємства під підпис. Пригадую наказ про оштрафування начальника охорони підприємства за те, що один з охоронців, переслідуючи крадія, підвернув ногу.

Перспектива покарання за розбитий палець, порізану тросом шкіру або смітинку, що потрапила в око робочого, керівника аж ніяк не гріє. Тому керівники за всяку ціну намагаються вмовити травмованого робітника, аби той сказав, що травму було отримано вдома. Засобів примусити робітника – безліч. Серед робітників святі становлять абсолютну меншість. Хтось ловився на крадіжці кольорових металів, хтось небайдужий до спиртного. Зазвичай досвідчений керівник має компромат на більшість підлеглих і в разі потреби вправно ним користується. На крайній випадок, робітникові дають 3-5 відгулів. Про те, що травма отримана на виробництві, медикам говорять тільки в тому випадку, коли травму не можна сховати або допомога потрібна вкрай терміново. Саме ці випадки потрапляють в статистику. Решта – лягає на розділ «побутові травми». Ви не звертали увагу, що в промислових містах Донеччини та Півдня рівень побутових травм дещо вищий, ніж в Центрі та на Заході України?

Але навіть у разі, коли виробничу травму доведено, існує безліч засобів пом’якшити покарання. Розслідування і розгляд справи виконує свій рідний заводський інспектор ТБ. У разі лояльного ставлення до керівника-винуватця, він притягує до справи якомога більше «винних». Кожен отримує потрошки і справу закривають. Справжнє лихо для керівника – нещасний випадок зі смертельним кінцем. За неписаним правилом служби ТБ, в разі смерті травмованого хтось обов’язково сідає в тюрму. Усвідомлення істини, що всі ми під Богом ходимо, змушує інженерно-технічних працівників підтримувати дружні стосунки з інспекторами ТБ, пожежної, санітарної служб тощо. Рука руку миє і кругова порука панує на виробництвах.

А що робити в умовах, коли травматизм на виробництві буквально запрограмований? Правила ТБ порушуються майже на всіх рівнях підприємства і зумовлено це самою організацією робіт. Наприклад, під час ремонту гідравлічного преса часто-густо використовується зварювальний апарат і газовий різак. Аби убезпечити прес від пожежі, оператори мусять злити машинне масло і промити циліндри пристрою. Але на виконання цих робіт оператори не мають ані натхнення, ані часу, ані засобів. Тому ремонтники мусять приймати обладнання з маслом, ризикуючи отримати пожежу на ділянці ремонту. Дрібниці життя – пам’ятна мені пожежа на гідравлічному пресі зробила неможливою роботу цеху протягом чотирьох днів і перетворила прес на гору металобрухту. Але ремонтники йдуть на ризик, бо й самі не можуть забезпечити роботи згідно з вимогами, знов таки через нестачу устаткування, запчастин, а нерідко – просто часу. Рука руку миє. До першого нещасного випадку.

Аби робота на підприємстві проходила з чітким дотриманням правил про охорону здоров’я та праці, потрібні інвестиції. А на них економлять власники підприємств. В результаті за гроші олігархів розплачуються здоров’ям робітники і молодша ланка ІТП, а про охорону праці згадують після чергової аварії та й то ненадовго. Безпека праці на виробництві майже на 100% залежить тільки від професійного рівня робітників. А утримати фахових робочих в умовах затримки і без того низьких зарплат на виробництві майже неможливо. Робочі уходять туди де смачніше або їдуть з міста. Чи не тому за останнім переписом, лідером по зменшенню населення стали саме промислові Південь та Схід України?

Ще гірша ситуація у приватних фірмах. Там травматизм не можна визначити просто тому, що більшість робітників не оформлені як працюючі. Ще гірша ситуація на шкідливих виробництвах. У мене працював бригадир, який на виробництві титану отримав два отруєння хлором. Саме зараз, коли ви читаєте ці рядки, у шахтах Донеччини чергові зміни шахтарів працюють і милуються датчиками рівня метану, на вказівники яких вдягнуті робочі рукавиці. «Аби не сигнали», як кажуть шахтарі.

Людині, яка не працювала на заводі або на шахті, складно зрозуміти весь жах тамтешніх умов праці. Саме собою напрошується питання: «Чому ж люди там працюють?» А просто тому, що більше немає де. Для промислових міст заводи та шахти часто-густо це єдиний засіб створення власного добробуту. За рідкими винятками комерційні фірми у промислових містах лише обслуговують заводи та шахти. А інколи – ще й не можуть конкурувати з ними по зарплатнях.

Повторюю ще раз. Порушення правил ТБ для працівників заводів і шахт - це звичне щоденне явище, на яке вони давно не звертають уваги. Що ж може штовхнути людину на акції громадянської непокори, для придушення яких знадобився ОМОН? Страх. Приклад 90 родин, які в одну мить втратили своїх годувальників, породжує нелюдський жах, здатний переламати навіть буденну байдужість до правил ТБ та ігнорування роботодавцями своїх прямих обов’язків. Що робити владі, якщо кілька сотень людей переляканих тим, що вони – наступні, задля привернути увагу до своїх проблем перекривають залізницю? Російська влада відповідає – розмазати їхню акцію кийками ОМОНу.

Не варто тішити себе ілюзіями. Аварія на будь-якому з виробництв у промислових областях в нинішніх умовах - це лише справа невезіння і лиховісного збігу обставин. Допоки олігархам вдавалося гасити невдоволення робітників умовами праці, спекулюючи на питаннях політичних. Варто робітникам десь на Сході збуритися на власників заводів, як на Заході вулицями марширують шанувальники дивізії «Галичина» і біди робітників стають всім байдужі. Але зараз, коли висуванці олігархів-східняків опанували всю владу у країні, що вони скажуть своїм робітникам у разі аварії? Чи вони діятимуть за досвідом своїх друзяк-росіян?

Цікаво, чи усвідомлюють це ті особи, які ще й зараз підтримують владу Партії Регіонів?

 ФОТО: AP



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено