Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 травня, 2010

У тіні Кремля

Чергове викриття сучасної політичної системи Росії, здійснене колишнім працівником Ради безпеки РФ

Що таке «міжлизень»? Міжлизень, за визначенням Валерія Казакова, це страшний період для чиновницької братії поміж відходом однієї і приходом іншої влади. Страшний він тому, що не відомо, чиї сідниці бідному російському чиновнику варто вилизувати, останнє ж є чи не основною гарантією спокійного, без жодних струсів життя. Книжка Казакова, одного з колишніх кремлівських радників, є свідченням того, що не всім у владних структурах Росії все одно, яким шляхом розвиватиметься держава. Валерій Казаков – білорус, який пройшов шлях від військового кореспондента в Афганістані до працівника Ради безпеки РФ. Після відставки написав книгу «Тінь гобліна» про своє бачення глобальних проблем нової російської імперії. У російському варіанті книжка вийшла з купюрами, тож автор власноруч переклав і видав її білоруською. Нині ж ми можемо знайти її україномовний варіант.

Для Казакова не існує жодних недомовок: Сибір є в його словах колонією Москви, Білорусь її сателітом, а кремлівського очільника іменує не інакше як Цар, або ж Самодержець. Ієрархічність керівництва Росії мало чим змінилася від молотовсько-єжовських часів, і в цьому її основна проблема. Тож Казаков витворює у своїй книжці образ можливого рятівника ситуації, який, на його думку, міг би закостенілу систему зруйнувати. В персонажі на ймення Іван Плавський вгадується опальний генерал Олександр Лебедь, знаний в Україні передусім зі своїх дій в Придністров’ї під час керівництва 14-ю російською армією. Автор дещо ідеалізує вчинки Лебедя, хоч, ймовірно, має право сподіватися, що коли б не випадкова смерть генерала, історія країни могла б творитися інакше. Натомість виходить на перший план персонаж із прізвищем Пужин, діяльність якого скерована на відновлення чекістських порядків…

У Росії вилучено з друку 16-й розділ книжки, де йдеться про операцію «наступник», проведену фактично чотирма особами із оточення Бориса Єльцина, котра і привела до президентства Володимира Путіна. Операція проводиться у «тіні гобліна», на той час усемогутнього БАБа, у книжці названого Амроцьким. Для Казакова такі двірцеві перевороти видаються осоружними, він бачить у їх поступі прагнення «сукуватою палицею обернути народ у бидло», і деформувати глобалізацію на пострадянських теренах на гоблінізацію. Тож автору не залишається нічого, як критикувати безмежну і нічим не обґрунтовану віру народу в «доброго царя», на котрій паразитує Кремль.

Головним героєм Казаков вимальовує Милюту Скураша, вірного соратника Плавського-Лебедя, котрий хоч і не цурається сам практики «подаруночків», називає її не інакше як татарським спадком, з яким особа рівня Плавського могла б поборотися. Автор кпить із переконаності простих смертних у Росії, що саме хабар є гарантією виконаного на всі сто прохання, а проте механізмів для подолання корупції не прописує, вочевидь, залишаючи її на милість генеральських кулаків. Загалом, симпатії до воєнщини у авторських словах полковника запасу простежуються неозброєним оком, і не відомо, чим пропонована Казаковим система правління «від Лебедя» відрізнялася б від системи «від Путіна», хоч неприязнь до нащадків чекістів на міжвідомчому рівні таки відчувається: чого вартий лишень опис діяльності старих служак, котрі за молодості «коли приходили з нічної зміни додому, дружина скельця окулярів протирала»…

Цікавим аспектом книги є занурення автора в регіональні особливості російської безкрайньої імперії. Дагестан, де практика становлення на більш-менш поважні посади лише уродженців краю призводить до повільної утрати контролю Москви над республікою; Красноярський край (у книзі Єсейський), де Лебедеві доля допомогла виграти губернаторські вибори, і де на приїжджих з-за Уралу дивляться виключно як на чужаків; дух Москви як міста інтелігентів на противагу духові Кремля, Старої (Луб’янської) площі – охоронців сталінських канонів; зрештою Чечня. Читач, який схоче відшукати в книзі український слід, буде розчарованим: Валерій Казаков згадує частіш рідну Білорусь, а про Україну та українців притаманних останнім часом російській еліті кпинів у книзі не знайдеш. Вишукана мова перекладача Валерія Стрілка лиш зберігає певний офіцерський колорит, у якому почути українську і над Єнісеєм не було б дивно.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено