13 квітня, 2010

Україна в жалобі?

У той час, як під Смоленськом збирали рештки тіл загиблих, а російське телебачення показувало «Катинь» Анджея Вайди, на українських телеканалах були програми про футбол, «Наша Раша» і «Битва екстрасенсів»

Про катастрофу президентського літака під Смоленськом я дізнався від мого друга і колеги з Київського представництва Фундації імені Гайнріха Бьолля. Решту дня стежив за новинами на польських сайтах. У списку загиблих побачив людей, яких мав змогу трохи пізнати особисто: Уповноваженого з прав людини Януша Кохановського, організатора захопливих інтелектуальних семінарів у підваршавському Нєборові; голову Інституту національної пам’яті Януша Куртику, який був ініціатором не одного польсько-українського проекту з вивчення минулого.

У суботу, коли кількаденний національний траур оголосили Литва, Грузія і Бразилія, до болю бракувало хоча б якихось помітних жестів з боку української влади. Коли в неділю президент Янукович таки доїхав до посольства Республіки Польща, з його вуст прозвучали сухі й формальні слова співчуття. Президент не згадав ані про стратегічне партнерство двох країн чи їхні глибокі історично-культурні зв’язки, ані про особистий внесок Леха Качинського у розвиток польсько-українських взаємин, ані про небуденну роль багатьох загиблих у промоцію України в коридорах європейської політики.

Поки Янукович оголошував понеділок днем жалоби, цю дату давно визначили траурною і Європейський Союз, і Росія; в інтернеті з’явилися непоодинокі запитання: чому в Україні досі не ухвалено аналогічного рішення?; а Юлія Тимошенко звернулася з проханням чимскоріш це зробити. Як пояснити цю затримку? Чому вона сталася в країні, яка є найближчим сусідом Польщі? У країні, для підтримки європейських (дуже часто завищених) аспірацій якої Польща робила і робить дуже багато? Чому російським телевізійникам вистачило такту зняти з програми вихідних принаймні частину розважальних програм, а українці дістали від УСІХ без винятку телеканалів звичну порцію російської попси, гумористичних програм та реаліті шоу?

До польського посольства на Ярославому валу тисячі людей принесли квіти. Одна моя знайома, не пов’язана жодним чином з Польщею, плакала, почувши новини зі Смоленську. Інший знайомий уже кілька днів не може спокійно спати, думаючи про страшний символізм нової катинської трагедії. Але чому ж наша влада і наші медійники не спромоглися на адекватну людську (якщо вже не політичну чи геополітичну) реакцію на страшне горе братської країни? Думаю, більшість читачів цих заміток знають відповідь.