Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 серпня, 2012

Геть окупантів!

Провідні опозиційні сили відреагували на підписання Віктором Януковичем закону «Про засади державної мовної політики» саме так, як і прогнозували консультанти господарів Банкової: ніяк

Бо ж не можна вважати якісь там словесні заяви, хай і гучні, адекватною реакцією, ба, взагалі реакцією на демонстративне нехтування персонажем, що наразі займає крісло гаранта Конституції, цілої купи законів, включно із Основним. Ніяк не зреагував на цю подію й український народ (гнівних інвектив в інтернеті можна не брати до уваги).

Що ж стосується інтелектуалів, то одні закликають «вплинути на президента» та «вести з ним діалог», інші ж мовчать. Отож має рацію Андрій Окара: «Сьогодні, як ніколи, проявилося, що кожен народ заслуговує на свою владу і на свої закони… І якщо ти – бидло, і якщо весь твій народ – нація "тєрпіл", значить, скоро на твоїй землі будуть жити інші, більш достойні народи. Та і не твоя це земля, якщо ти її не зумів боронити од загарбників...»  

Такою ж самою, себто ніякою, стала реакція на оприлюднені 9 і 10 серпня заяви першого заступника генпрокурора України Рената Кузьміна і керівника ГСУ МВС України Василя Фаринника. Кузьмін запевнив, що рішення Євросуду у справі про затримання й арешту екс-голови МВС Юрія Луценка ніяк не позначиться на його подальшій долі, а Фаринник зазначив, що будь-яке рішення Європейського суду у справі екс-прем’єра Юлії Тимошенко для українських судів не є вирішальним. Іншими словами, виходить, Україна де-факто розірвала всю систему угод з ОБСЄ, Радою Європи та Євросоюзом.

І - «мовчання ягнят» з боку опозиції та інтелектуалів…

Власне, а чи могла бути іншою відповідь на це підписання і цей плювок в обличчя Європі та Україні, якщо еліта не наважується сказати людям правду про ситуацію в країні, а масова людина боїться ту правду почути? Якщо опозиціонери відбуваються загальниками демократичного змісту, цілком слушними в усталених європейських країнах і дуже мало придатними в Україні за умов неоколоніального тиску з боку Росії? Якщо настанова на самовіддану боротьбу за свободу у вихованні молоді підмінена – за активної участі «просунутих» – настановою на толерантність та політкоректність?

Угадайте, що було би в Румунії, Греції чи Франції, якби президент вирішив раптом отак от побавитися з Конституцією, підписавши неіснуючий «закон»? Правильно, натовпи молоді на вулицях, палаючі адміністративні будівлі, справжнісінькі бойові дії по всій країні. І справа не тільки у змісті закону (а він, на думку одного зі співавторів чинної Конституції, народного депутата кількох скликань, професора права Віктора Мусіяки, «у цілій низці положень суперечить Конституції») – справа й у способі його ухвалення, у брутально розтоптаних принципах парламентаризму. Бо ж, як зауважує іронічно Мусіяка, «перший віце-спікер Адам Мартинюк, схоже, перенервував: він заявив, що закон прийнято, коли за процедурою розглядалось лише питання про повторне внесення законопроекту до порядку денного.

Враховуючи це порушення, слід визнати: такого закону просто нема». Нема – але він є. Іншими словами, законом в Україні стало відверте беззаконня, тож підписання Януковичем так і не ухваленого Верховною Радою акту «Про засади державної мовної політики» є одним із найяскравіших маркерів «нового порядку» на українській території.

Опозиціонери вже поклялися одразу після здобуття більшості у новій Раді скасувати підписаний Януковичем закон і притягнути підписанта до відповідальності.  Смішно, правда? Нагадаю, що у нинішній Верховній Раді згідно із волевиявленням українського народу, більшість мають блоки БЮТ та НУНС. Але кому було діло до народного волевиявлення? Спершу Ющенко розколов цю більшість, потім Янукович перетворив Раду на «тушковану» політичну страву, яка не мала нічого спільного з результатами виборів.

От і зараз: якщо станеться нечуване диво й опозиціонери зуміють здобути більшість депутатських місць, то невдовзі ця більшість (навіть якщо вона буде конституційною) почне помалу танути – і перетвориться на меншість. А якщо нинішні лідери опозиційних партійних списків Кличко, Тягнибок та Яценюк надто активно пручатимуться таким змінам, то переїдуть до Тимошенко й Луценка. Ясна річ, не за політичними звинуваченнями, а за несплату податків або за спільні акції з кримінальними чи навіть терористичними структурами. Що там маємо новенького щодо дніпропетровських «політологів-терористів»? Вірно, вже розкриті їхні зв’язки з депутатом від БЮТ. Ще трохи – і, цілком імовірно, буде знайдено директивний лист зі штабу «Батьківщини»… Технологія давно відома, добре відпрацьована, справляє бездоганне враження на ту частину суспільства, яку давні греки назвали б «ідіотами», себто людьми, органічно не здатними до політичної діяльності і розумного електорального вибору.

Та справа навіть не в цих «ідіотах», частина яких охоче продається за гречку, інша частина завжди голосує за владу, а ще хтось вперто прагне бути проти всіх, кого йому не запропонуй у виборчих списках. Справа в іншому. За опитуваннями різних соціологічних центрів, близько 20% наших громадян виступають за об’єднання України з Росією в єдиній державі. Ба більше: приблизно половина цих «об’єднавців» узагалі не вважає себе українськими громадянами ані в політично-громадянському, ані в культурному сенсі, ототожнюючи себе чи то з СРСР, чи то з Росією. Проте вони активно користувалися, користуються і користуватимуться своїм виборчим правом, даючи реальну опору чинній владі. Ну, а як із цих 20% зробити 40% і навіть 50% – це вже, як розумієте, справа техніки, головне, щоби «заначка» була. А вона є, регіоналізована переважно в Донецькій і Луганській областях та в Криму.

І саме ці 20% громадян України, налаштованих проти українських національних інтересів, стали домінантою суспільно-політичного життя, закинувши у владу ту публіку, яка нині кермує країною. Публіку, для якої Україна – не більше, ніж територія, що її слід загарбати й «роздерибанити», а український народ – конгломерат «лохів», «фраєрів» та «тєрпіл». При цьому по всій Україні насаджуються донецькі кадри – від лейтенантів міліції на майорських посадах до водіїв і тілоохоронців на посадах депутатських. Звичайно, місцеві кадри також використовуються, але на підсобній роботі; перегляньте біографії голови уряду, ключових віце-прем’єрів і міністрів, очільників Нацбанку і Конституційного суду… Чи є серед цих персонажів українці? Не за анкетними даними чи за прізвищем, а за соціокультурною вкоріненістю? А якщо не українці, то бодай хохли? Здається, тільки міністр культури – той, що блазнює зі скрипочкою, - розмовляє вдома українською мовою. Не надто виклично для країни, де українська мова є рідною для 2/3 громадян? Утім, не громадян, а «лохів», «фраєрів» та «терпіл», бо ж народ терпить цей відверто окупаційний режим, а еліта не бажає назвати речі своїми іменами, ба більше – деякі її знані представники весь час закликають до «порозуміння» з тими, для кого товариш Сталін – батько рідний, а підполковник КҐБ Путін – утілення всіх можливих чеснот…

Так от: «порозуміння» з тими, хто вважає себе «вищими на голову» щодо всієї іншої України (і не дивно – адже це втовкмачують в голови донеччан не лише місцеві «авторитети», а й патріарх РПЦ Кірілл та заборонений на в’їзд до США Кобзон) сьогодні можливе тільки у вигляді капітуляції всього українського. І європейсько-демократичного також. Таким уже є феномен Донбасу сьогодні. З іншого боку, можна ці 20% нейтралізувати і крок за кроком витіснити на маргінес політики, якщо для абсолютна більшість українських громадян діятиме узгоджено.

Нині нам важливі практичні висновки з усього цього, а полягають вони передусім у необхідності зірвати усталення неототалітарного (водночас дуже й дуже провінційного, але чи нам від цього легше?) режиму, яке відбувається на наших очах. Бо ж цілком реальною може стати ситуація, коли ці вибори до Ради виявляється останніми більш-менш реальними виборами на декілька десятиліть наперед. Як зазначає Олесь Доній, «з формальної точки зору, вони не візьмуть триста голосів відразу по наслідках виборів, але якщо Регіони та Янукович усвідомлять, що вони не виграють відкриті президентські вибори, то можуть захотіти зробити конституційну реформу і для цього «докупити», дожати ці 300 голосів... Тоді вибори президента будуть перенесені в парламент, і тоді вже два терміни Януковича, а потім два терміни його сина стають реальністю. І про це недаремно сказав Чечетов. Вони пробують грунт. А якщо вони змінять Конституцію, дозволивши сидіти на чолі держави сім років, то термін сім’ї Януковича буде взагалі двадцять вісім років». А чом би й ні? Прецедент є: «Папа Док» і «Бебі Док» на Гаїті один услід одному правили якраз ці самі 28 років, ясна річ, за допомогою «тонтон-макутів»…

Звичайно, заклики не до сумирного походу на виборчі дільниці, а до справді активних дій, до протистояння силам беззаконня можуть украй загострити ситуацію в країні. Але хіба краще толерантно коментувати її сповзання у цивілізаційну прірву? Звичайно, прагнення викинути «донецьких» з усіх владних структур і з бізнесу всіх інших регіонів може поставити країну на грань розколу.

Але хіба сьогодні галицька молодь і значна частина місцевої інтелігенції не розчарувалася в «українському проекті» і не прагне самостійного входження до Європи? Отож: хіба не об’єднає 80% українських громадян констатація: «Ми не лохи, лохи – не ми!» - і радикальний, але зрозумілий та прагматичний – за найвищим рахунком – заклик: «Геть янучарів-окупантів»?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено