Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 березня, 2010

Книги-зозулі Тані Малярчук

Літературний доробок за чотири минулих роки відтепер в одній великій книзі

Невелика, але груба книжка носить назву «Божественна комедія» і дивиться з обкладинки круглим оком Богородиці. До «Комедії» увійшли новели та повісті, що попередньо складали уже відомі книжки «Згори вниз», «Як я стала святою» і «Говорити». Шкода, що тут немає першої роботи «Ендшпіль Адольфо» – нині її нелегко знайти у книгарнях. Натомість, є найновіший цикл «Звірослов», який вийшов окремим томом.

Одразу, так би мовити, з порогу ми налітаємо на постать Данте Аліґ’єрі – не ватро дивуватися. Уважний читач завдяки більш чи менш явним алюзіям віднайде у прозі Тані Малярчук ціле коло літературних знайомців – Бальзака, Маркеса, Прохаська, Арістотеля, Борхеса, Кастанеду, Йонеско, образи святого Георгія, Саломеї, Шахерезади і ще сотню інших, непрямі цитати з класики, андеграунду, реклами та пісень «Мертвого півня». Мова її, густа і смачна, насичена парадоксами (наприклад, що ідилія – це запах змішаних огірків і помідорів, а спляча красуня вкололася фалосом), втім, є напрочуд легкою – спадкоємицею Гемінґвеєвої репортажності. Таня Малярчук – майстриня сюжету, а не форми. Хоча, у дотриманні норм літературної творчості їй також не відмовити – тексти написані уважно, старанно і з повагою до читача. Магічний реалізм, а саме до цього напряму належить її проза, сполучає химерні сюжети у нескінченні намиста, закручує їх довкола читачевої шиї й відтак уже не зрозуміло – чи то є прикраси, чи тенета.

В одному художньому просторі до реальної топографії, етнографії та історії домішуються цілком фантастичні елементи. Час також відрізняється від нашого – він замикається в кільце і стає міфологічним. Так мислили люди на землі з правіку й аж до виникнення новітньої історичної науки, що змальовує час як лінійну тяглість. Для тих, хто живе серед міфу, життя людства – це безліч неперервних циклів, вставлених один в один і сполучених, ніби коліщата у годинниковому механізмі: «Цикл – вищий за нас, ширший за нас, глибший за нас, навколо нас, поза нами і поза всіма поза. Цикл – вперта поза вічності». Через таку призму слід розуміти ідейні настанови «Божественної комедії», наприклад, що смерть є нормальним, природним явищем. Адже у циклах міститься наше вічне життя. Смерть – лише джерело страху, а страхи треба долати: «От є такі люди, які з невідомих причин бояться чогось зовсім нестрашного. Ці люди нічого собі не пояснюють, не намагаються з тим страхом боротися – а просто бояться». Подолання страху – іще один важливий сюжетний та філософський момент. Таня Малярчук на сторінках відкриє секрет, як це зробити. Не дарма підзаголовок повісті «Згори вниз» звучить як «Книга страхів» – маленькі бісики та великі відгодовані демони заважають жити кожному з нас. Навіть любов має ту саму природу, адже любов постійно живе у страху: залишитися самотнім, не бути почутим, зникнути з пам’яті того, кого кохаєш.

Якщо максимально спростити, «Божественна комедія» Тані Малярчук – це книга про пошуки людини у самому собі і про пошуки своєї духовної половини в океані чужих половин. Про те, що світ збудований із незбагненної матерії, чиї властивості ніхто ніколи не опише, матерії, котра називається текстом. Два слова, «людина» і «текст», позначають чи не найбагатші джерела смислів, тому зачерпнувши лише раз не вдасться втамувати спраги. «Книжки – це зозулі. Вони не здатні що-небудь народити самі, тому мусять шукати чужі душі і залишати в них свої яйця». Отож і ця книга не дасть вам відповідей, не навчить жити, натомість одного ранку ви знайдете у власному кублі незнайоме пташеня, з котрим тепер доведеться жити. І вчити буде воно.

У «Божественній комедії» оприявнюється взаємозалежність усіх речей світу, від деталей до загальнолюдських ідей, а цемент світобудови утворює безмежна коловерть сюжетів. Розшифровувати коди, закладені у цих історіях, можна нескінченно. Для прикладу, бабцю Капітоліни, героїні оповідання «Gallus domesticus (курка)», звали Маргаритою і те, що Маргарита, втративши розкішне «живе» волосся, стала лисою – а де як не на Лисій горі збирався відьомський шабаш – дає нам зрозуміти про бабцю більше, ніж авторка говорить вголос. В історіях Тані Малярчук ніщо не виникає й не зникає безпідставно. Над рядками новел можна сидіти годинами, розплутуючи клубок зашифрованих значень. Безліч міфологічних символів та літературних алюзій пробиваються і, наче коріння, охоплюють на позір буденне сучасне життя персонажів, нагадуючи нам і їм, що світ – це текст, і він сакральний.

Більше того, заручникам сюжетів немає іншого виходу як вчитися жити з цією дивністю, з цією інакшістю довколишнього, яка може приспати людину на цілу зиму чи змусити будинок самовільно щороку виростати. Цим змінам дарма опиратися, адже  персонажі ні на мить не забувають, що вони  – тільки фігури на дошці. Кожен стає взірцем для дзену, дао чи ще будь-якої релігії чистого досвіду, відкидаючи страх і прямуючи до вищих рівнів розуміння. Поворот стається, коли влившись у потік світотексту, прийнявши його правила, персонажі «Божественної комедії» віднаходять, що тепер самі здатні змінювати реальність. Світ, так би мовити, кличе людей приєднатися до нього, зануритися з головою в те, чого вони найбільше остерігаються, наполегливо підкидаючи їм «глюки в матриці» – аж доки люди не дозволяють цій колосальній реальності ковтнути себе. Тим самим кожен стає якоюсь мірою чарівником, і куди приведе його мерехтливий потік – уже невідомо.

Слова, більшою мірою аніж вчинки, здатні безповоротно деформувати дійсність. Це й писання самим собі фіктивних листів, аби домогтися хвилинки уваги коханої поштарки, і сказана раз неправда, що зв’язує персонажів у нерозривні єдності, де двоє стають одним. Зі своєї позиції оповідачка сама нерідко ризикує потрапити у пастку: «Я боюсь іншого: а що, коли знову закриються лапки і хтось зізнається, що насправді це все було написане не мною?» У цій художній дійсності текст постає як автономна циклічна реальність, більше того – він зливається із самою реальністю, утворюючи безмежну хтонічну субстанцію. У цьому є, якщо хто полюбляє терміни, новий пантеїзм інформаційної доби, де божественним началом і значущістю наповнене кожне слово, а кожна людина є неповторним манускриптом і життя її – сюжетом у вічній бібліотеці Сансари.

Персонажі, довільно складені з розрізаних цитат бога, розігрують свою меланхолійну комедію перед сліпцями. Від того ще комічніше і ще меланхолійніше. Для Тані Малярчук «людська комедія» дорівнює «божественній». І навпаки. Це могло би стати гаслом сьогодення, у цьому її актуальність. Книжки-зозулі нині напіввимерлий вид, тому треба ретельно відділяти їх від опудал і давати прилисток малим зозуленятам.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено