Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 липня, 2012

До гасла Сполучених Штатів України

Є люди, яким немає віри. Навіть якщо вони пропонують щось ніби слушне й імовірне, мимоволі виникає спротив. Нічого не вдієш: репутація!
Матеріал друкованого видання
№ 30 (247)
від 26 липня, 2012

Віктор Медведчук дуже постарався, заробляючи свою репутацію. Рішельє або, краще сказати, Мазаріні зразка нульових, він особисто був архітектором системи, яка дістала визначення «пізній кучмізм». Безумовно, все пізнається в порівнянні, й передпопередній президент у чомусь мав рацію: «Ви ще пошкодуєте про Кучму». Але різниця між олігархічними моделями зразка 2004 й 2012 років радше суб’єктивна, вона лише відображає відмінність в ментальності колишнього директора оборонного заводу-гіганта й колишнього директора автобази (щоби не копирсатися далі в бекграунді). Стилі різні, суть одна.

Читайте також: Палац Медведчука у Сімеїзі. Ексклюзивні фото

Після Майдану й передчасного, як згодом з’ясувалося, поховання кучмізму про Віктора Володимировича довго не було чути. Раптом через вісім років він постав із небуття, спершу явивши свій образ на білбордах із незрозумілою політичною платформою, а потім ставши двічі ньюзмейкером: прийняв у себе в кримському обійсті кума – президента братньої держави та ініціював у столиці наукову конференцію з федералізації України.

Знаючи ґрунтовність у всьому, за що береться наш герой, не маймо сумнівів, що ідея перетворення України на Сполучені Штати так просто сама собою не загасне. Понад те, автор упіймав попит: за неї мають ухопитися як ті, кому українська мова, культура та ментальність стоять поперек горла, так і водночас правдиві патріоти. І ось уже в кількох компаніях довелося чути від цілком свідомих, розумних та системних людей: а що, може, це вихід? «Спасібо житєлям Донбасса» хай собі борсаються у своєму совку й не отруюють атмосфери всієї країни своїми уявленнями про владу, порядок, бізнес, стосунки в суспільстві, хай господарюють на своєму Сході й не зазіхають на решту територій! Навіть якби був шанс обмежитися тільки цим, я не пристав би на спокусу: це означало б, що ми кидаємо напризволяще українців Харківщини, Луганщини, Донеччини – їм і без того несолодко, а буде ще гірше. Соромно якось, знаєте, здавати своїх.

Гаразд, припустімо, що федералізм – одна з технологій максимального забезпечення прав і свобод громадян шляхом перерозподілу повноважень на користь місцевого самоврядування. Хтось назве бодай одну політичну силу в Україні, пріоритетом № 1 якої був би захист прав і свобод? Тільки так, щоби не ховати очей від сорому? Слід зібратися з мужністю й визнати, що ці категорії поки що не є актуальними ані для наявних агентів української політики, ані для виборця. Що ж до самоврядування, то варто поцікавитися його реальними успіхами – від подвигів Київської міської ради до Львівської обласної, Донецьк із Луганськом навмисно не чіпатимемо. І як? Корупцію подолано? «Демократію як щоденний плебісцит» реалізовано? Та біс із нею, з демократією! Лікарні відремонтовано? Менти ловлять злочинців, а не катують невинних? Мажори з Лук’яновим пересуваються зі швидкістю 60 км на годину? Вода в крані є?

Тож якщо відволіктися від шкідливих абстракцій, залишається виключно прагматика федералістського проекту: легалізувати феодальну структуру влади й підпорядкованого їй реального сектору бізнесу. Регіоналізація – це carte blanche для місцевих князів, старт процесу феодальної роздробленості. І водночас остаточна відмова від системних реформ – не нинішніх карикатурних, а реальних: економіки, судочинства, пенсійної системи тощо. Реформ що далі, то болючіших, отже, можливих лише за умови максимальної централізації влади. Я вже не кажу про нашу одвічну fata morgana, про європейський вектор. Зрозуміло, що до Європи частинами не беруть.

Виходить так, що я маю пожертвувати мрією про а) соборну й б) європейську Україну заради примарної й, будьмо відверті, нереальної перспективи здихатися кількох сотень напівосвічених узурпаторів зі Сходу. Сподіваючись, що на Заході політичний українець білий та пухнастий. Бачили ми їх, пухнастих. Демонізація Сходу й ідеалізація Заходу – одна з традиційних оман українського патріота.

Що ж до подолання протиріч у культурі та ментальності… Поки регіони не інституціоналізовані, з ними ще можна якось працювати. Коли їм буде даровано формальну суб’єктність, їхні амбіції можуть зрости, а в умовах слабкої центральної влади це прямий шлях до конфліктів різного ступеня загострення. Прецедентів годі довго шукати: від Сполучених Штатів 1861-го до Югославії 1991-го.

Нарешті, коли раціональні аргументи вичерпано, залишається крилатий вислів часів Перебудови, який приписується Бродському: «Якщо Євтушенко проти колгоспів, то я – за!» Зі мною те саме: якщо Медведчук за федералізацію… 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено