Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 липня, 2012

Україна – ЮНЕСКО: «Моя твоя не розуміє...»

Якщо уважно аналізувати переписку чиновників українського уряду з колегами з ЮНЕСКО, особливо у тих випадках, коли ідеться про спотворення історико-архітектурного ландшафту та забудов у захисних (буферних) зонах об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО – Києво-Печерської Лаври та Святої Софії Київської – мимоволі пригадується ще радянське «твоя моя не розуміє»
Матеріал друкованого видання
№ 29 (246)
від 19 липня, 2012

Ну як інакше можна трактувати позицію України, яка, з одного боку, дозволяє забудовникам з гучними іменами або з відомим родичами чи впливовими друзями за спиною, красиво назвавшись «інвестором», руйнувати київський ландшафт і ставити під ризик геологічних катастроф або архітектурних руйнувань Лавру та Софію – а з другого боку, звертатись до ЮНЕСКО з пропозицією додати до Списку світової спадщини нові пам’ятки, котрі входять до Національного заповідника «Софія Київська»? Принаймні, за даними європейських ЗМІ, на засіданні Комітету ЮНЕСКО 22 червня цього року у Санкт-Петербурзі планувалось розглянути питання про можливість внесення у Список 33 нових об’єктів, серед яких – київські Андріївська та Кирилівська церкви. За результатами сесії вписано 26 нових об’єктів, але українських серед них немає.

Натомість, прес-служба ЮНЕСКО оприлюднила звернення (енне за рахунком) до чинної влади України з вимогою не допустити забудови захисних зон навколо Св. Софії та Києво-Печерської Лаври, і тим більше впритул до цих пам’яток. Але донині ситуація залишається незмінною: як будували – так і будують. Як на мене, справа не лише у тому, що «гроші перемогли все», із здоровим глуздом включно. Хоча, безперечно, фінансова складова була і залишається найважливішою, коли ідеться про новобудови у центрі Києва: історики стверджують, спираючись на літописні джерела, що земельні ділянки у центрі Києва завжди були «золотим дном» для власників, оскільки приносили великі прибутки (далі – все точнісінько за положеннями «Капіталу» К. Маркса). Справа ще і в іншому, суто психологічному аспекті.

Звернімо увагу, хто найбільше забудовує Київ – це не кияни, це люди, які у різний час приїхали до столиці України робити свій бізнес або підкорювати політичні вершини. Себто, Київ для них – це бізнес-територія, а у бізнесі. повертаючись до засновника марксизму, дозволено все, що приносить надприбутки. Про ЮНЕСКО ці горе-інвестори, можливо, і чули колись, або і бачили штаб-квартиру організації, прогулюючись Парижем, - і не більше того. Яке таке ЮНЕСКО, якщо українське законодавство не для них написане?! По-друге, здебільшого ці нові «поприїжджали сюди» приїхали зі сходу України, де природні ландшафти здебільшого рівнинні, а урбаністичні пейзажі – це шахтні містечка з териконами та смітниками за будинками, з особливим ставленням та досвідом побутової та історичної культури. Не хочу нікого образити, маю друзів на Донеччині та Луганщині, - але більшість з них, потрапляючи до Києва, щиро дивуються: «Слухай, чому тут все таке патріархальне, старомодне?! Навіщо киянам оці садиби? тут же можна класний сучасний будинок поставити. як у Гонконгу!». До речі – не знаю, чому саме Гонконг користується такою популярністю у східняків?!

І, нарешті, найважливіше: сучасні українські багатії – олігархи, інвестори, та інші – походять з СРСР. Звідти – методи та способи заробляння грошей, звички, культурні уподобання, повсякденний жаргон. Україна як держава, з її мовою і традиціями, культурою та історичною спадщиною – щось чуже або незрозуміле. А якщо не розумієш і тим більше не любиш, не сприймаєш – пробуєш знищити. Тож руйнування пам’яток української історії та культури, нова мовна та освітня політика, а також пропозиція залишити з наступного року українське книговидання без податкових пільг, як і багато інших менш помітних кроків лягають у схему ліквідації України. Така собі «Операція «Ліквідація», якій абсолютно не потрібні якісь там громадськість, міжнародна спільнота, ЮНЕСКО. Навіть дивно у цьому контексті, чому працівникам ЮНЕСКО українська проблематика болить більше, ніж самим українцям...

P.S.Насамкінець, повідомлення від Наглядової ради Національного заповідника «Софія Київська»: більшість її членів пропонує заборонити богослужіння в Андріївській церкві, які там з 2009 року проводить УАПЦ. Голова Наглядової ради, академік Петро Толочко пояснює, що кіптява від свічок руйнує унікальні ікони та фрески. Цікаво, а що Наглядова рада пропонує для уникнення зсувів грунту під Андріївською церквою?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено