Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 липня, 2012

Геть правильних!

В країні, де є чорноземи і моря, але магазини завалені імпортними фруктами, овочами, м’ясом і рибою, її громадяни почуваються небажаними гостями. Як аборигени на Гавайях, котрі не один десяток років жорстоко воюють між собою, а відпочиваючі з фешенебельних курортів про то навіть не здогадуються

Знайомий дипломат розповідав історію, як в сімдесятих роках на одному з островів зчепилися між собою дві «повстанські» армії. (Їх там чимало.) Аби втихомирити, терміново викликали берегову охорону. Знаєте чому викликали американський спецназ? Зараз будете сміятися. Бо тріскіт автоматів заважав відпочиваючим.

Скидається, що українці, (російсько- і україномовні), зігнані у схожі резервації. Там їм дозволяється робити, що заманеться — протестувати, вбивати, ґвалтувати, нищити, палити, кусати. Але тільки у спеціально відведених для того місцях. Коли вони намагаються вийти за межі дозволеного, їм тут же пригадують, що вони страшенно різні, бо україно- та російськомовні, і аборигени поспішають назад у загороду гаркатися.

Для цього головне — правильно виховати вождя. Наприклад, на Гаїті керівники конкуруючих «повстанських» армій не рідко були сусідами по маєтках. Теперішньою українською новомовою, то були смотрящі, які уважно стежили, щоби пішаки поводилися в межах дозволеного. За те вони отримували відповідну платню. Заради тієї платні і створювали свої «повстанські» армії… Скажіть, якщо цей абзац прочитати вдумливо, вам то нічого не нагадує?

Совєтській номенклатурі дуже пощастило у тому, що совок з допомогою репресивної машини виховав безмежно слухняного і лояльного у всіх випадках до влади громадянина. Ми у своїй більшості досі переконані, що влада — то щось особливе і надважливе. У ній дозволено перебувати тільки обраним.

Поки народ у стилі закоханої старшокласниці думав про високе, до влади кинулися хитруни, які нічого не вміють, окрім кричати на мітингах. Як би ми з них не кепкували, але супроти нас, розумних, ці хитруни за рахунок влади пречудово влаштувалися. Маєтки, дармові роз’їзди, платня «чорна» і «біла», вплив, зв’язки. В таких умовах не вони, а ми виглядаємо значно дурнішими, бо дозволяємо себе розводити, «як кошенят».

Заради об’єктивності маємо написати, що ми, тобто, донецькі або львівські кошенята, іноді нявкаємо. Часами незадоволено показуємо зуби, дряпаємося, але для небожителів то тільки забавка. Нечемну кицьку завжди можна скарати порожнім блюдечком, у нашому випадку –  гаманцем.

Бо має бути так, як хочуть ті, хто колись, втікаючи від непередбачуваного Єльцина, під виглядом незалежності створив собі заповідник, обгородився, на обгородженій території все покрав, і тепер вважається її власником.

На щастя нуворишів, ми досить ліниві — хочемо змін, але вважаємо, що їх за нас хтось зробить. Чарівник чи піночет, але то має бути так: прокидаємося ми зранку, а платня — по 100 тисяч доларів навіть у прибиральників, пенсійний вік з 25 років, аби ще можна було погуляти, в супермаркетах виплачують ту суму, на яку набрано продуктів. І всім цим править з постаменту добрий, розумний, ввічливий і чуйний геній.

Маразм, звичайно, але хіба менший маразм мовчки спостерігати за тим, що з нами роблять? Хіба не маразм просто надіятися, що колись буде краще? Коли колись, з яких причин і на яких підставах? З такими думками з нас робитимуть дурними ще сотні самопроголошених месій…

Повернемося до сучасної «війни» за мову… Чи було би таке протистояння, якби «обранці» змогли похвалитися бодай якимись економічними здобутками? А чим вони похваляться? Відкатами? Тисячами гектарів землі? Фірмами на підставних осіб? Перед виборами вони дістають для тих, хто борсається в болоті, ядерну тему, яка обов’язково ошпарить навіть зашкарублі мізки. «Як, російська мова?» «Опять бандерожіди?» І пішло-поїхало…

У цій безкінечній колотнечі виграють правильні політики. На білих конях, з правильними гаслами, а кому з них пощастить випадково отримати по писку та ще і піде кров — герої. Ляльководам спокійно, що отупілий натовп внесе до потрібної зали потрібних людей. Вихованих і виготовлених, надійно обтесаних рублем і гривнею. Такі робитимуть все, що треба, бо вони не вміють робити нічого іншого. Вони не знають, як ще можна прогодувати родину, окрім того, що брехати лохам, яких перед виборами називають електоратом. Але при всіх їх негативах їм нічого не загрожує, бо вони — правильні політики.

Правильні політики небезпечні тим, що вони модифікуються, немов віруси. Вірніше їх модифікують. Розумні вуйки, яких називають політтехнологами, за добрі гроші доведуть, що навіть Армагеддон — то благо. Для них не є проблемою правильно одягнути кількох бовдурів, вибрати їм відповідні зачіски, навчити жестів і що саме треба артикулювати перед натовпом.

Ви ще не встигли вибухнути від обурення через бездіяльність влади або через безпрєдєл чергового злодія, а правильний політик у правильний час на правильному каналі вже віщує, що ви маєте зробити і якими словами то назвати. Не встигне правильний політик вигукнути або зробити крок, а такий же правильний журналіст у не менш правильному ЗМІ, вже «захоплюється» розумними словами або відважним вчинком.

Правильні політики — то кара Божа в момент, коли необхідні радикальні зміни. Бо їх, як замазку, використовують у тих суспільних місцях, де небезпечно дує.

Прислухайтеся до їх полум’яних виступів, не полінуйтеся проаналізувати сказане ними і в один момент ви відчуєте себе «повстанцем» з Гаїті, якому дозволено робити революцію лише в спеціально виділених для того місцях.

Політтехнологи — це власники загублених між пеклом і раєм душ, які для творення добра в необмеженій кількості використовують зло. Це вже потім в четвертому, п’ятому і сьомому поколінні на них чекає кара, а зараз вони карають нас. За інфантильність. Якщо покласти руку на серце, то ми заслуговуємо такої кари. Ми досі не знаємо точно, чи справді падала на когось небесна манна, але, замість того, аби починати роботу з перебудови місцевості, де живемо, терпляче чекаємо на манну. Якщо і нервуємо, то тільки через те, чому її так довго немає.

Насправді, досить дивитися в небо, бо можна осліпнути або заробити остеохондроз шиї. Потрібно працювати, потрібно не боятися любити правду, навіть, коли вона неприємна, потрібно надіятися на себе. Геть правильних політиків, бо правда в їх устах така ж несправжня і нав’язлива, як огидна арома ментолу з обмальованих писків старих проституток! Геть правильність! Нехай вона живе в фантазіях правильних політиків. Почнімо вже сьогодні жити неправильно і казати блазневі правду в очі. Почнімо з себе. Почнімо! Бо, якщо замість нас знову розпочне хтось інший, то він зробить так, як вигідно йому, але не нам.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено