Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 липня, 2012

Моральна футбольна какофонія

Реакція Росії на поразку своєї збірної на Євро-2012 була виявом погано прихованої політичної істерії через нібито приниження великої нації
Матеріал друкованого видання
№ 28 (245)
від 12 липня, 2012

Що ми почерпнули з цьогорічного чемпіонату? Перш за все з’ясувалося, що футбол не політика. Це, мабуть, найприємніший висновок, якого дійшли після закінчення Євро-2012. Команди, що насолоджувалися грою, а не варварством і жорстокістю, часто замаскованими під футбол, показали чудовий приклад фанам, які відчували чи то гордість, чи то жаль за свої збірні, але ніколи не переносили націоналістичних настроїв або силової агресії на поле.

Читайте також Що їм Польща: футбольні фанати актуалізували польсько-російські суперечності

Дві команди, чиї вболівальники все ж вели політичну гру, виступили на чемпіонаті невдало. Йдеться про Росію та Польщу. На жаль, остання виставила посередню збірну, якій далеко до слави золотого складу 1974 року з Влодзімежом Любанським, Ґжеґожем Лято, Анджеєм Шармахом, Казімежем Дейною, Робертом Гадохою і Яном Томашевським або ж до менш сильної, але все ж амбітної та майстерної команди 1982-го на чолі зі Збіґнєвом Бонеком. Роберт Левандовський забиває майстерно, але футбольну історію цього разу йому написати, на жаль, не вдалося.

Збірна Росії була лише тінню тієї команди, яка колись під керівництвом Гуса Гіддінка завдала поразок грандам футболу, перемігши нідерландців (Magnificent Orange) і вступивши до європейської футбольної еліти. Цього разу інший голландський чарівник Дік Адвокат не зміг її врятувати й забезпечити вихід із групи. Проте справжня і досить болюча проблема полягає в іншому.

Після несподіваної перемоги Греції російські футбольні фани зайшли так далеко, що стали вимагати вибачень від своєї збірної за «біль», завданий «великому народу». Наштовхнути на такий крок міг вчинок Роберта Левандовського, який попросив вибачення в польських уболівальників за невдалий виступ їхньої команди, після чого російські вирішили вимагати аналогічних дій і від своєї.

Підкладаючи дрова до багаття, фани почали натякати своїм співвітчизникам, що їм має бути соромно за поразку в матчі з Грецією. Бомбардир і головний форвард Андрєй Аршавін безцеремонно відповів, що гравцям ні за що вибачатися.

Читайте також: Євро-2012 і геополітика

До моральної какофонії пізніше приєднався і головний тренер української збірної Олег Блохін, який натякнув, що російська команда мала би вибачитися за те, що не виправдала сподівань своїх прихильників.

Варто зазначити, що Блохін як талановитий бомбардир однієї з найкращих футбольних команд, мабуть, почувався надзвичайно розчарованим тим, що його підопічні не потрапили до чвертьфіналу. Та все ж агресивні зауваження і грубі висловлювання, не кажучи вже про нездатність тримати себе в руках і поводитися відповідно до етики європейського футболу, продемонстрували зловісну гримасу минулого, коли спорт був таким собі «лакеєм» політики.

Жоден відданий і люблячий фанат своєї команди ніколи не вимагатиме вибачень за брак прихильності долі. Цей випадок вказує на неповагу російських фанів не лише до своєї збірної, а й загалом до Євро-2012, як і, зрештою, до футболу. Культурний рівень вболівальників визначається рівнем пошани до збірної, яка програла: вони мають виражати свою пристрасть не лише тоді, коли та виграє. Вірність і відданість не залежать від успіху чи винагороди.

Реакція, яку ми спостерігали під час Євро, була не болісним сентиментом у спортивному житті, а виявом погано прихованої політичної істерії через нібито приниження великої нації. Тут, на жаль, бачимо дежа вю. Неначе Росія – це колишній Радянський Союз, що мав завдати поразки прогнилому і занепалому Заходу. 

Я ніколи не забуду, як дивно було мені чути, коли перед другим етапом згаданого вище фіналу Суперкубка УЄФА 1975-го між «Динамо Київ» і «Баварією Мюнхен» українські ветерани війни наполегливо просили футболістів не підвести їх, коли ті гратимуть із німецькою командою. Щось подібне складно сприймати на початку ХХІ століття, особливо в контексті ЄС, хоча воно мало значення, коли ще жили дражливі спогади про війну. І все ж виграти цей історичний поєдинок допомогли не вірність і відданість ветеранам (за всієї поваги до них!), а геніальність і дух тієї команди.

Читайте також Украдена гра: Дейвід Єллоп про комерціалізацію та корупцію у світовому футболі



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено