Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 липня, 2012

Роздуми над автоматом Калашнікова

Для сучасних українців неприйнятний імперський цивілізаційний проект, маркером якого залишається російська мова
Матеріал друкованого видання
№ 28 (245)
від 12 липня, 2012

Хочеш зустріти друзів, яких давно не бачив? Приходь до Українського дому. Принаймні так було перших три-чотири дні.

Скромні масштаби протестного марафону проти «закону КК» (від 500–600 людей до щонайбільше кількох тисяч у окремі дні) не мають вводити в оману. Окрім ініціаторів-голодувальників та постійно присутнього ядра активістів були учасники, котрі приходили буквально на кілька годин, втікши з роботи або крадучи час сну. Вони не брали з собою ані прапорів, ані транспарантів, вони подекуди не знали, що їм робити, але просто не могли стояти осторонь. Тож загальна кількість тих, кого зачепила акція, значно більша.

Читайте також: Читайте також: Основа цивілізаційного вибору (частина 1) та (частина 2)

Мітинг зібрав як відомих активістів із палаючими очима, так і умовно небайдужих людей, які ще півроку тому не мали звички відвідувати масові заходи. Але що я помітив: мало не половина моїх друзів і знайомих, які прийшли на Європейську площу, в побуті, як мені відомо, послуговуються російською. Тут були не лише звичайні українці за прізвищем, мовою й рядком в анкеті, а й, так би мовити, політичні: українські росіяни, українські євреї, українські поляки, навіть один український афганець. Усі щонайменше білінгви, а то й узагалі російськомовні. Важко було позбутися запитання: з їхнього боку захист української – це що непорозуміння? Нещирість? Кон’юнктура? Шизофренія?

Я вже писав про масову реакцію в мережі російськомовних співвітчизників, які категорично відмовлялися від «захисту їхніх прав». Нічого дивного, законопроект регіоналів є суто символічним актом. Це схоже на те, як собака у відомий спосіб мітить свою територію. Тож саме так його сприйняли більш-менш розвинені люди. Як слушно зауважив один блогер, мовне питання – не мовне, а політичне: це як маркер, ти за Україну чи проти. Краще й не скажеш.

За Україну чи проти? Це питання цивілізаційного вибору. Воно постало 1991-го, вирішувалося 2004-го, знову набуло актуальності 2012-го. Поза сумнівом, Україна – це передусім тяглість: мова, культура, історія, побут… усе, що становить самобутність того чи іншого народу, окрема особлива мелодія життя. Але Україна також далеко не в останню чергу є альтернативою ненависному Совку, точніше, Імперії зла в її різних інкарнаціях. Так до неї ставляться чимало сучасних українських патріотів (патріотів без жодних лапок), колись нібито байдужих до національної ідеї як такої. Інакше кажучи, Україна для них – це не так минуле, як майбутнє, потенція, шанс.

Читайте також ЗаМОВНИЙ кримінал: влада застосовує «точкові удари» по захисниках української мови

Для них неприйнятний імперський цивілізаційний проект, маркером якого, хай там як, залишається російська мова. Є така гіпотеза лінгвістичної відносності, вона належить американцям Едварду Сапіру та Бенджаміну Ворфу, відповідно до якої структура мови визначає мислення та спосіб пізнання реальності. Жодної екзотики чи містики: мова – це сума попередніх текстів, яка нею була генерована. Психологічна інерція. Ментальна колія.

Тут нічого не поробиш: російська мова та, якщо ширше, російська культура подарувала світові Толстого та Достоєвского, Пастернака та Шостаковіча, Бродского і Тарковского, але вона ж подарувала Ніколая І, Лєніна, Сталіна, Андропова, Путіна. Вона дала життя потужній гуманітарній традиції, але вона ж породила протилежну за своїм імпульсом політичну традицію неофеодалізму, яку російське суспільство ніяк не здатне подолати. Чинний режим у Росії чудово це ілюструє: декорації ніби нові, а суть незмінна від часів Пєтра І – всевладдя еліт, санкціонований згори крадіж, байдужість і хамство функціонерів, тотальний ідеологічний контроль, зовнішня експансія з претензіями на месіанство. Попри несміливий, а подекуди сміливий і навіть героїчний опір нечисленних інтелектуалів, такий порядок спирається на покірний і навіть агресивний консенсус більшості. Будьмо відверті, російська ментальність у її вчорашніх і сьогоднішніх контурах нездатна ні на що інше в сенсі організації щоденного життя. (Можливо, завтра щось зміниться?) Це ніби робітник зі старого радянського анекдоту, який крав деталі зі свого заводу, сподіваючись зібрати вдома дитячий візок, а виходив щоразу автомат Калашнікова.

Читайте також: Жодної підтримки тимчасовому уряду!



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено