Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 липня, 2012

Знову нас мало

Чудовий час вибрали для свого законопроекту наші наперсточники. Чемпіонат позаду, надворі спека така, що плавляться мізки, і на революційний здвиг важко когось підняти. От і не вражають владу своєю нечисленністю мовні протестанти. Не вразили навіть Ющенка.

Що з того, що законопроект «нємножко по дебільному написан»? Ті, хто за нього голосував, ледве чи його читали. Ну немає поміж регіоналів фахівців-філологів. Як, зрештою, і фахівців з інших галузей. Думаю, навіть якби зробити серед них опитування, що воно за звір такий філологія, мало хто і відповів би.

Читайте також: Основа цивілізаційного вибору (частина 1)

Учасник пікету написав, що один із беркутівців йому шепнув: «Шкода, що вас так мало. Було б більше, ми б і не рипались».

А так уже склалося, що нас завжди в критичну хвилину було мало. Як і під Крутами.

Та й звідки візьметься більше, коли в нас усі піднімаються лише ЗА СВОЄ. Афганці – за своє, підприємці – за своє, чорнобильці – за своє, шахтарі – за своє... Ющенко за своє.

А ще Віктор Гюго сказав одну мудру річ: не буває якоїсь однієї зі свобод. Немає свободи слова без свободи громади, без свободи зібрань, без свободи праці й підприємництва, без свободи вибору...

Але не розуміють цього ті, хто вже намагався і голодувати, і пікетувати. Усіх їх по групках розгромили і зачистили. Хоча вже той пам’ятний наступ афганців засвідчив, на яких глиняних ногах височіє колос злочинної влади. Досить лише одного потужного напору, і приручені тушки разом зі своїми хазяями перетворяться на щурів.

Стояння за своє – у цьому випадку за мову – багатьом українцям взагалі не болить. Що й зрозуміло. Бо гасло «мова – це душа народу» банальне й нічого не промовляє пересічному українцеві. Треба стояти не за мову, а за Україну, яка знову опинилася перед прірвою. То не мова може зникнути, а ми, українці.

Читайте також: Основа цивілізаційного вибору (частина 2)

Чому так люто ненавидять галичан русофіли? Та тому що, якби не галичани, під якими слід розуміти всіх колишніх підданих Австрії та Польщі, можливо, Україна недалеко втекла б від Білорусі.

Зараз знову висить у повітрі ідея піднімати Галичину і йти на Київ. За мову. А тим часом на Київ вирушили шахтарі з Луганщини. Але за своє. Їм не до мови. Вони не втямлять, що в країні безправ’я треба боротися не за своє, а за зміну влади. Щоправда, як згодом з’ясувалося, шахтарський «похід на столицю» завершився, не розпочавшись. Вони не вийшли навіть за межі міста Брянка. 

Не знаю, як хто, а жити у двомовній країні не хочу. У такій я вже жив. Але навіть у тій країні людина на державній службі не могла назвати українську «телячьєй», а чиновник не дозволяв собі того, що голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк, посилаючи юнака за українською мовою до Франківська. Або мер Донецька, який не розмовляє нею, щоб його не вважали божевільним.

Двомовність – ще один крок до ведмежих обіймів Кремля. Зараз він успішно контролює наш інформаційний простір: церкву, телебачення, пресу, книговидання, радіо... А завтра візьметься за освіту, за УПЦ КП, УГКЦ тощо.

У Росії діє нахабна ґеббельсівська пропаганда. Там видають безліч книжок, де на інтелектуальному рівні інфузорії-туфельки пояснюють, що Україна – це ефемерне утворення, а українці – «ето русскіє». У коментарі «Московскому комсомольцу» «ведущий (!) эксперт в сфере языкового регулирования Руслан Бортник» вдався до відвертої брехні. Заявивши, що «соавторами законопроекта являются пять организаций нацменьшинств». Забув повідомити, що ці люди насправді нездатні були б написати твір на вільну тему для третього класу, а не те що такий документ. Далі він твердить, що «применение русского языка в эфирах телерадиокомпаний составляет сегодня менее 10%. Уровень применения русского языка в газетах и журналах значительно ниже».

Кожен, хто живе в Україні, добре знає, яка картина насправді. Але цього не хочуть знати в Росії.

Ото їде наше пахло до Москви і повідомляє на російському телебаченні благу вість: в Україні проживає цілих 20 млн росіян! Ця сенсація миттєво поширюється у всіх тамтешніх ЗМІ. Повертається, а йому навіть ніхто пальчиком не покрутив, хоча для будь-якої нормальної країни то був би неабиякий скандал. Там би відразу звинуватили таке пахло у старечому маразмі й невиліковному маркшейдерстві та відправили б на пенсію.

А ми облизалися і проковтнули. Навіть Ющенко не пукнув.

Читайте також: Жодної підтримки тимчасовому уряду!



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено