Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 липня, 2012

Свої до своїх ... По чуже

«Свої до своїх по чуже», - саме ця сентенція прийшла на думку, коли у четвер, напередодні закриття сесії Верховної Ради, депутатська більшість викинула київський Гостинний двір зі списку пам’яток історії та культури. П’ятнична акція на захист культового комплексу навряд чи змінить становище: якщо вже є дозвіл різних інституцій, чиновників різних рівнів на реконструкцію Гостинного двору – голос спільноти, яка протестує, навряд чи буде почуто...

На жаль, Гостинний двір – не перший і не останній куточок старого Києва, який може загинути, бути зруйнованим або перебудованим до невпізнання. При цьому руйнівників називають красивим словом «інвестори», під їхні потреби пишуть та ухвалюють закони, декрети, розпорядження; для них спрощують процедури виведення ділянок землі (розміром із стадіон, а іноді і значно більші) з комунальної у приватну або акціонерну власність. Що залишається громаді, людям, для яких Гостинний двір чи знищені вже будинки та садиби на Подолі, Андріївському узвозі. вулицях А. Тарасової, Б. Хмельницького, або ж симпатичні сквери на Оболоні, у Дарниці – це не просто ділянки землі, а частинки тієї урбаністичної та природної мозаїки, яка складає історію – історію родини, району, міста, народу, держави? Згідно з Конституцією, чинним законодавством України, громадам залишається право мирно протестувати, відстоювати свої права (позиції) у суді – але ж досвід протистоянь у Києві між громадою, з одного боку, та владою укупі з інвесторами, з іншого, свідчить: корумпований суд захистить того, хто має гроші та владу, хто має «телефонне право» та цілу армію найманих високооплачуваних адвокатів. Громада таких «розкошів» не має...

Як на мене, відстояти Пейзажну алею, вулицю – музей Андріївський спуск, декілька інших «гарячих точок» в історичній частині Києва вдалося лише через те, що на Україну насуваються парламентські вибори. Я однозначно підтримую громадські ініціативи, такі як «Збережи старий Київ» чи «Право на місто» - вони об’єднують небайдужих до долі міста та городян, дають суспільству певний досвід відстоювання своїх прав, свого міста. Але відчуття чиновниками цунамі під назвою «виборча кампанія» прискорило процес поновлення історичної справедливості – лишень питання. чи це назавжди, залишається відкритим. У тій внутрішньополітичній ситуації, в якій перебуває Україна, за того рівня корупції в усіх сферах життя держави, говорити про те, що рішення судів не буде оскаржено в інших судах як мінімум наївно. Погоджуюся з координатором ініціативи «Збережи старий Київ» Ігорем Луценком: і Пейзажні алея, і Андріївський узвіз, а разом і старовинні садиби на Подолі (серед яких Музей історії гетьманства та так званий будинок Петра Першого), дитячі майданчики у дворах старого Києва залишаються нашими, громадськими «гарячими точками». Бо ж то лише в Україні звання почесного мешканця Києва може отримати людина, чия компанія, порушивши правила міської забудови та закони геології, збудувала будівлю – монстр просто над станцією метро і у небезпечній близькості до житлових будинків. Маю на увазі нинішній Музей історії Києва, який у цьому монстрі облаштовується, на розі вулиць Б. Хмельницького і Пушкінської.

Не менш цікава ситуація з вертолітним майданчиком на Парковій алеї – геологічно небезпечна Дніпровська круча стає місцем, де у рекордно короткі строки збудовано майданчик для гелікоптерів, яким за офіційною інформацією користуватиметься  президент України. На запитання, як довго витримуватиме круча навантаження, наскільки безпечним є побудова майданчика для гелікоптерів саме у цьому місці, більш-менш логічної відповіді журналістам не дали ані представники державного управління справами, ні інвестори, ні керівники будівельних робіт (останні взагалі не пускали журналістів на територію будівництва).

Якщо чесно, подібних ситуацій, пов’язаних з розвитком Києва, можна назбирати сотні. Проблема в іншому: збільшення кількості будівельних майданчиків та дивних новобудов, сумнівних з історичного, архітектурного, екологічного та геологічного поглядів збільшує кількість ризиків, що з часом ці будівлі почнуть руйнуватись самі, або ж через них руйнуватимуться будівлі довкола, або ж назавжди буде просто спотворене обличчя Києва. Але ж про ці майбутні ризики сьогоднішні політики, чиновники, інвестори, будівельники не замислюються: ця генерація живе днем сьогоднішнім, і її не обходить, що може статися за рік чи за десятиріччя. «Ці люди не бачать в Україні держави – для них це місце заробляння фінансового та (або) політичного капіталу», - гірко сказав нещодавно політв’язень, публіцист, правозахисник Левко Лук’яненко. Як не дивно, але з ним погодився і британський мистецтвознавець, дослідник міської культури Террі Санделл (він свого часу очолював представництво Британської ради у Києві, а нині є експертом Ради Європи): «В Україні політики та чиновники різних рівнів здебільшого не відчувають потреби у пізнанні культури та традицій держави, в якій живуть, міста, в якому мешкає родина. У результаті, вони не мають бажання дослухатись до пропозицій громади, почути голос громади, збагнути важливість порозумітись з городянами, якщо ідеться про розвиток міста...».

Американський архітектор Б. Рубл у своїй книжці «Вулиця Ю» (Street Y) описує історію Вашингтона, і доходить висновку: понад сто років тому Вашингтон як місто, населене городянами, та Вашингтон як столиця США, куди приїздять жити на певний термін політики і чиновники, вступили у конфлікт поміж собою. Переговори між городянами та заїжджими чиновниками тривали кілька років, аж доки сторони не виробили правила співжиття і не дійшли згоди щодо розвитку Вашингтона у контексті виконання ним столичних та комунальних функцій. Щоправда, американські політики і чиновники по закінченні повноважень здебільшого роз’їжджаються по домівках, а в Україні понад 90 відсотків учорашніх народних депутатів, міністрів, інших державних службовців різних рангів залишаються жити у Києві. І починають «рулити», згідно зі своїми правилами та звичками. А що виходить у результаті – читайте те, що написане вище.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено