Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 липня, 2012

Євро-2012. Післясмак

Думаю, не помилюся, якщо скажу: для багатьох шоком чи, принаймні, несподіванкою стали оприлюднені днями дані стосовно низького рівня уваги телевізійної аудиторії і суспільства загалом до чемпіонату Європи з футболу

І не так самого факту неуваги до матчів, як того, що ніхто з присутніх у студії «Шустер LIVE», де обговорювалися ця ситуація, не заперечував її, не робив вигляд, наче все нормально, наче народ насправді, попри наклепи куплених ворогами України зловмисників, сидів біля ввімкнених телевізорів і дружно переживав усі футбольні перипетії.

Ні, звичайно, вистачало слів і про грандіозне свято, про футбольну казку, про міжнародний спортивний фестиваль, про всеукраїнську національну єдність на футбольному ґрунті – і не тільки на «Шустер LIVE». І далі буде чимало розмов про це. Але… Невблаганні телевізійні рейтинги засвідчили істотно інші речі. Матчі за участю збірної України дивилися від 40% до 50% всієї потенційної національної телевізійної аудиторії.

А матчі за участю збірної Польщі – понад 80% польських телеглядачів. Є різниця? Матчі за участю збірної Німеччини – від 63% до 75% німців. Матчі Італії – від 61% до 67% італійців. І справа не тільки в патріотизмі: в Україні матч чвертьфіналу Чехія – Португалія дивилося 20% телеаудиторії, у Польщі – 50%; матч Німеччина – Греція у нас дивилося 18%, у Польщі – 57% глядачів; Іспанія – Франція: 18% в Україні, 50% - у Польщі…

Я спеціально беру тут тільки дані по країнах-організаторах, чиї команди не пройшли до чвертьфіналу, країнах, які мають чимало спільного у своїх історичних долях та народній ментальності. Але, але, але… Попри активність фанів, попри синьо-жовті прапорці на авто, попри приязне спілкування іноземців з українцями (де той расизм, яким лякали Європу?), попри цистерни випитого шведами, англійцями й німцями  українського пива – попри все, як зафіксувала невблаганна статистика, надто різним вийшло ставлення до Євро-2012 в українців та поляків.

І тут не спишеш на тимчасові вади трансляції – йдеться про всі матчі, про середні цифри, про футбольні «битви», показані в Україні на різни каналах, але з однаковим результатом. Одне слово, щось таки істотно завадило значній масі (а в ряді випадків – і переважній більшості) українців вільно віддатися святу.

Що ж саме? Очевидно, передусім розуміння та/або відчуття, що свято мине, а проблем додасться – в тому числі й спричинених його підготовкою та проведенням. Адже дороги, побудовані до Євро, невдовзі почнуть критися вибоїнами (вкрадено щось із компонентів або неправильно покладене покриття), аеропорти так і не запрацюють на проектну потужність, гривня неодмінно почне падати внаслідок дірок у бюджеті, спричинених тими-таки грандіозними футбольними витратами, і тільки стадіони стоятимуть як символи нової національної ідеї – щоправда, невідомо, чи гратимуть на них футболісти, чи йтиметься тільки про втілення «понтів» можновладців…

Крім того, побудована на футбольному ґрунті єдність України не може бути тривкою й ефективною. Бо для справжніх перемог, для потужного позитиву, а не окремих емоційних спалахів, присмачених бляшанкою пива, потрібно щось зовсім інше. Передусім – ті напівмістичні, але цілком реальні віра, надія та любов, яким сьогодні в Україні на загальнонаціональному рівні взятися нема де.

А ще – відповідальність за самого себе, за свою родину і за свою країну, яка у надто багатьох громадян України атрофована від народження внаслідок як довготривалого панування «совка» на наших теренах, так і зусиль новітніх можновладців. Для яких футбол і гречка – новітній варіант давньої формули упокорення плебсу, знаної як «хліб і видовища». І це, схоже, відчувають навіть ті, для кого футбол є таким собі ерзацом свободи, віддушиною у марудному й сповненому турбот про виживання житті.

Та й футбол український наразі надто вже схожий на ерзац. Не випадково ж Олег Блохін, якому вдалося майже неймовірне – створити збірну, здатну до осмисленої гри, а не юрбу з 11 мільйонерів на полі, – на одній із прес-конференції прямо сказав: «Думаю, що другий Шевченко (ясна річ, не Тарас, а Андрій –Ред.) у нас з’явиться не скоро. Ситуацію слід змінювати не мені, а клубам: до збірної викликають готових футболістів, але виховуємо їх не ми…. Як грати в атакуючий футбол, якщо швидкісних форвардів на підході немає?». А звідкіля їм узятися, коли власники клубів керуються стратегією «купи-продай»?

Якщо, скажімо, на донецьке поле зараз в основному виходять (принаймні, в півзахисті і в нападі) «шахтарі» з Бразилії чи Хорватії; скільки б не розказували легенд стосовно піклування про талановитих хлопчаків з Макіївки чи Єнакієвого, результат ми бачимо (точніше, не бачимо) у грі – в основному складі команди двоє чи троє корінних жителів Донецької області. А тим часом край цей завжди був багатим на футбольні таланти, потрібно тільки вчасно виявляти їх і вкладати мізерні (у порівнянні з усім іншим) кошти в їхню підготовку. Але навіщо, коли можна заплатити грубі гроші й одразу мати все на блюдечку із блакитною крайочкою? $ 20 млн, витрачені в міжсезоння 2011 року на трансфери, - зайве свідчення такого підходу. Тож хіба сьогодні назва донецького клубу не звучить як ядуча насмішка зі справді небуденної шахтарської професії? І хіба в де-не-де ситуація дещо краща (в сенсі уваги до українських футбольних талантів) лише у зв’язку із меншими, ніж у власника «Шахтаря», вільними коштами для купівлі заморських гравців?

У цьому сенсі квінтесенцією новітнього футболу виглядає реклама, якою був сповнений Київ під час Євро-2012: «Голодний футболіст забиває на гру» - «Голодній команді не допоможе овертайм»; мовляв, зжери шоколадні батончики – і ту кум королю на футбольному полі… Іншими словами, вирішує все Великий Живіт, а футболісти – такі самі «ротожопи», «фахівці з орально-анальної комунікації» (В.Пелєвін), як і їхні господарі. І не подерли ж на шматки і не залили фарбою таку знущальну рекламу, яка перетворює людину навіть не на тварину (голодний собака все одно охороняє дім), а на якусь амебу – українці мовчки (чи, у кращому разі, трохи побурчавши на кухнях і в автобусах) пристали на її існування, як і на все інше, що нині коїться. То звідки ж узятися відчуттю загального свята?

…Під час згаданої вище програми «Шустер LIVE» сказано було чимало гарних слів про українську націю, про її гідність, про її здатність здобувати перемоги, про потребу її єдності. Але от парадокс – першим із учасників програми, хто заговорив у мікрофон українською мовою, був посол Польщі Генрік Літвін. Потім до нього приєдналося ще пара учасників – і все, інші ж воліли говорити про Україну та її футбольні проблеми радянською «мовою міжнаціонального спілкування», здобреною часом суржиковими зворотами. Наче вони сидять десь в Останкіно та говорять про тамтешні проблеми.

І не лише у філології була справа – сама стилістика розмови (влада хороша, вона мудра, вона робить усе можливе, давайте вести мову про дрібні недоліки, про те, що десь хтось якось і чомусь чогось недоробив…) навівала сумні думки – якщо вже прямий ефір, якщо вже «самая свободная программа в Украине» перебуває на такому рівні, то чого ми порівнюємо Україну з Європою? Хіба вона (принаймні, на представленому у студії рівні) – не частина Євразії, така собі «благодатна Малоросія» з футболом та пивом під нього як чи не єдиним ефективним гарантом національної єдності (тоді як у Польщі йшлося про ще один, і не головний, чинник такої єдності і про реальне відчуття реального свята вільних людей у вільній країні)?..

На щастя, реальна країна – це все ж не «Шустер LIVE». І якщо спершу цифри неуваги українців до Євро-2012 приголомшують, то потім, після роздумів, вони перетворюються на свідчення розуміння та/або відчуття суспільством ненормальності ситуації. І не тільки навколофутбольної. Звісно, поки що ці розуміння й відчуття не перетворилися на дію. Але вони дають шанс на таку дію, бо фактом є скептичне ставлення люду до ерзацу національної єдності.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено