Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 липня, 2012

Здається, я вірю

Сама наявність Київського патріархату означає альтернативу «політичному православ’ю»
Матеріал друкованого видання
№ 26 (243)
від 27 червня, 2012

Я – православний. Мої внутрішні сумніви й вагання залишу при собі. Наодинці з собою можу періодично впадати в єресь, агностицизм чи навіть атеїзм, але це геть нікого не обходить.

Я – православний. Мої буквально найперші дитячі спогади – це молитва на ніч, ікона над ліжком: «Боженька». А ще служба в церкві, я запалюю свічку (сам), хрещуся… З вівтаря виходить мій дід у рясі. Запах ладану…

Читайте також: Як позбутися духовної залежності

Я – православний. Якщо обмежитися лише земним підходом, інструкції Євангелія вважаю в принципі необхідними й достатніми як для організації повсякденної взаємодії людей, так і для індивідуального розвитку особистості. Курт Воннеґут колись написав: «Якщо те, що проповідував Христос, – це благо (а він казав так багато чудових речей), то яке має значення, чи був він Богом? Проте якщо Нагірна проповідь не була посланням в ім’я співчуття й милосердя, я не хотів би бути людиною. В такому разі мене цілком влаштувало б народитися гадюкою». Згоден.

Я – православний. Ба більше, православний Російської церкви. Святе письмо завжди читав російською, а молитви – церковнослов’янською. Відносно недавно страшенно осоромився. Друзі покликали мене хрестити їхню дитину, таїнство відбувалося в храмі Київського патріархату. Коли настав час проголосити «Вірую» над немовлям, я раптом із жахом усвідомив, що не знаю українського тексту. Не знаю і все! Довелося читати з книжки.

Я ознайомлений із працями Макса Вебера, і мені нічого йому заперечити: так, чомусь саме православні країни демонструють затримку соціально-економічного розвитку порівняно з католицькими, тим більше протестантськими, а показова побожність населення ніяк не запобігла виявам звірства упродовж ХХ століття – від жахів громадянської війни в Росії до геноциду в Югославії. Утім, не вважаю це вироком: жодна релігія поки що не забезпечила народам, які її сповідують, безгрішної історії. В одних був джихад, в інших – інквізиція, в третіх – рабство та Ку-Клукс-Клан.

Колись із юнацькою безпосередністю я запитав у ректора Православного інституту в Парижі, видатного християнського мислителя о. Олексія Князєва: в чому основна, не догматична різниця між православною та католицькою вірами? Він умів відповісти вичерпно: «Православ’я більш антиномічне». Якщо те саме сказати мовою вихованця радянського вишу, воно діалектичніше. А зовсім нормальними словами: багатовимірніше, гнучкіше. Тобто більше здатне вирішувати складні питання. Ergo: придатніше для суперечливого сучасного світу.

Читайте також: Читайте також: Відстоюючи українське православ’я

З одним я не можу й не хочу миритися: коли православ’я стає рамкою для чогось зовсім протилежного й ворожого як букві, так і духу Святого Письма. Коли зовнішня обрядовість та опір усім інакшим – конфесійно, культурно, побутово – виявляються мало не єдиним напрямом зусиль. Ісус учив: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5: 44). Це закон прямої дії! А в храмі Московської патріархії над свічним ящиком я читаю (цитата): «Дорогие братья и сестры! На молитвы в Церковь записывать НЕ ПОЛОЖЕНО: некрещенных, кодированных (от пьянства, полноты, курения и проч.), экстрасенсов, йогов, биоэнергетиков, рериховцев, атеистов, протестантов, автокефалистов, католиков, униатов, баптистов, астрологов…»

Мене не влаштовує й ніколи не влаштує так зване політичне православ’я в поєднанні з інтенсивною господарською діяльністю. Попи на мерседесах. Владики – за сумісництвом консультанти й водночас обслуга кремлівських чиновників. «Христочекісти», як влучно їх називають московські колеги. Слухняний інструмент відверто ворожих моїй країні сил, та ще й із розгалуженою резидентурою. Плюс тупа агресія: «А ты почему в джинсах?!»

Я пам’ятаю, що зневіра – один зі смертних гріхів, але, якби православ’я в Україні обмежилося лише такою своєю іпостассю, закрив би для себе цю тему назавжди.

Сама наявність Київського патріархату означає альтернативу. Існування відкритої перспективи. Надію на те, що можливе сьогодні інше обличчя православ’я. Сучасне. Здатне до розвитку й водночас таке, що стимулює поступ української цивілізації. Дбає передусім про цінності. Не суперечить модернізації суспільства, а підштовхує її. Спонукає до пошуку. Породжує сенси. Спрямоване в майбутнє.

Читайте також Владика-державник: позиція Філарета врятувала Київський патріархат від розколу й розчинення в «Русском мірє»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено