Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 червня, 2012

Робін Гуд, Кармалюк, Залізняк та інші?

Ситуація доволі проста: або найближчим часом відбудуться докорінні реформи судів, МВС, прокуратури і самої влади як такої, або розпочнеться соціально-правова творчість українського народу
Матеріал друкованого видання
№ 26 (243)
від 27 червня, 2012

Незважаючи на всі попередження, вітчизняна влада легковажно не бере до уваги ті тектонічні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві. Ні для кого (крім керівництва?) не секрет, що найбільше розлючує українців тотальне беззаконня, що панує в країні. Наша держава сьогодні є антиправовою з нерівністю підданих (до громадян ще треба дорости) перед законом, глибоку неповагу до якого постійно демонструють депутати і найвищі посадовці, які дозволяють зневажати Конституцію, маніпулювати правовими нормами чи використовувати їх вибірково. Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко може скільки завгодно розповідати іноземцям про правовий характер «регіональної» України, але в середовищі його співвітчизників у це вірять лише одиниці.

Читайте також: Справа Віталія Запорожця: емоції обвинувачення і спокій підсудного

Сьогодні в нас будь-яку людину, що не має «даху» в органах влади, МВС, прокуратурі чи кримінальному світі (де саме проходить межа між ними всіма, визначити дуже важко), можна елементарно позбавити квартири, машини, хати, земельної ділянки, бізнесу, свободи і навіть життя. П’яний «мажор» на «Лексусі» здатен швидко відправити вас на небеса, а вашу крамничку відбере той, кому та сподобається, бо рейдерство в нашій країні майже легітимізоване. Спрацьовує своєрідна «машина часу», що доправляє громадян до реалій XVII століття. Недаремно Збіґнєв Бжезінський казав, що сучасна Україна до болю нагадує йому тодішню Річ Посполиту з її шляхтою і магнатами. У ті часи деякі гарантії мали лише вони, а решта могла розраховувати тільки на власну шаблю, на об’єднання з такими самими бідаками, що перебували за межами тогочасного правового регулювання.

Проте й належність до шляхетського стану не була абсолютною гарантією прав і свобод, як, приміром, у випадку сотника Зіновія Богдана Хмельницького, який не знайшов правди ані в короля, ані в суді. Довелося звертатися до такої неформальної структури, як Січ…

Тектонічні зміни в свідомості українських мас полягають у тому, що від цілковитої апатії, зневіри і впевненості, що правди в країні немає, від абсолютної недовіри до правоохоронних органів, судів, прокурорів, до влади центральної та місцевої пересічні українці переходять до дієвої ненависті та самосуду. Коли у звичайному селі міліціонер Микола Симоненко почав поводитися як поміщик-кріпосник, знущаючись із мешканців, діючи як господар їхніх життів і доль, влаштувавши щось на зразок латиноамериканської військової диктатури в одному окремо взятому населеному пункті, доведений до відчаю місцевий житель Віталій Запорожець вистрілив у деспота. Знайомий сюжет європейської, зокрема іспанської, літератури. Великий драматург Лопе де Вега описав аналогічний випадок у знаменитій п’єсі «Fuente Ovejuna» («Овече джерело»). Там якийсь лицар ордену Калатрава зажадав реалізації давнього феодального права «першої ночі», себто права сеньйора провести першу шлюбну ніч із нареченою свого кріпака. Тамтешні селяни, які були озброєним народом і брали участь протягом століть у Реконкісті (відвоювання іспанських земель у маврів та арабів), спочатку здивувалися, а потім убили нахабу. Коли про це доповіли королю, він визнав їхні дії справедливими. Але Україні під «омофором» Партії регіонів дуже далеко до феодальної Іспанії, і керівництво не захистило й не підтримало наших селян. Навпаки, вони виявилися в ролі колективного ворога «регіональної» влади, яка негайно заходилася захищати міліціянтську корпорацію, що завжди права в будь-якому конфлікті з населенням. Біда в тому, що в нашій країні органи, які покликані служити платникам податків, насправді дбають тільки про власні інтереси й захищають не громадян, а членів своєї корпорації від громадян, сприймаючи таких як чужу й ворожу «расу».

Читайте також Пси режиму: українська міліція здатна воювати лише проти громадян

У Ніжині Чернігівської області засудили до великих термінів ув’язнення групу молодих людей, що самостійно розпочали боротьбу проти місцевої наркомафії, якій, на їхню думку, допомагала міліція. Цим хлопцям вдалося зробити те, на що не здатна офіційна правоохоронна система, – майже цілковито розгромити мережі торгівлі наркотиками у своєму місті. Їхню діяльність судова влада оцінила належним чином – в’язницею. Наркодилери тепер знову зможуть почуватися вільно…

За всієї недовіри людей до суду, міліції, прокуратури суспільство все одно не може існувати без якихось їхніх аналогів. Хтось таки мусить виконувати ці функції, бо вони є соціально необхідними за всіх обставин. І якщо наявні органи діють неефективно чи навіть контрпродуктивно (приміром, дбаючи лише про свою корпорацію чи маючи зв’язки зі злочинним світом), то рано чи пізно обов’язково з’явиться якийсь замінник таких організацій. Те, що не працює, неминуче буде змушено поступитися своїм місцем тому, що працює. Не кажучи вже про нашу ситуацію, коли чимало соціальних структур перетворилися на антиструктури…

Отже, цілком імовірно, що найближчими роками в нашій країні може з’явитися щось на кшталт паралельної поліції, паралельного суду, паралельних прокурорів тощо. Історія українського народу дає багато інформації для таких роздумів: коли Наддніпрянщина залишилася беззахисною перед Османською імперією і Кримським ханатом, коли Литовське князівство і Королівство Польське не дуже переймалися захистом цих земель, виникла особлива українська військово-політична організація – Запорозька Січ, що на довгі роки стала для українців національно-духовним центром і бойовим заборолом. Це, звісно простий збіг, що прізвище людини, яка повстала проти сільської тиранії, Запорожець… Але збіг дуже промовистий, і в ньому натяк керівництву держави на ті обставини, про які не варто забувати. Коли влада перетворюється на антивладу, втрачаючи залишки функціональної корисності для мас, скрізь, не лише в Україні, виникають певні громадські компенсатори.

Читайте також: Запорожця засудили до 14 років ув'язнення

Між іншим, навіть знаменита мафія спочатку була таємною організацією селян Сицилії для захисту від сваволі феодалів, які нехтували звичаєвим правом. На Балканах рух гайдуків мав поставити на місце знахабнілих турецьких чиновників, а на Кавказі діяли абреки – озброєні месники та захисники справедливості. Український аналог – гайдамаки й опришки. Вже не кажучи про державу великого антидержавника – анархіста Нестора Махна, що простягалася від Одеси до Катеринослава та Маріуполя, про УПА та Службу безпеки ОУН. То все були громадські формування. Але часом надзвичайно ефективні та дієві.

Отже, ситуація доволі проста: або найближчим часом відбудуться докорінні реформи судів, МВС, прокуратури і самої влади як такої (досвід Грузії, у минулому найкорумпованішої совєтської республіки, засвідчує, що таке можливо), або розпочнеться соціально-правова творчість українського народу, виникатимуть самоврядні «міні-держави» розміром із село чи район, створюватимуться всілякі управлінські структури, що не передбачені Конституцією. А всі ці Робін Гуди, Кармалюки і Залізняки, пройшовши певний період своєї діяльності, інстинктивно відчують потребу об’єднатися з іншими, такими, як вони. І цей процес відбуватиметься поза партіями, поза депутатами, поза офіційною владою.

Може з’явитися чимало нових сміливих і рішучих людей, які сформувалися в надрах того самого народу, який уже давно зневірився як у керівництві, так і у так званій системній опозиції. Цей вулкан уже близький до виверження… Українці дедалі менше очікують результатів від петицій, хартій, звернень до начальства, поступово наближаючись до ідеалу прямої дії, що допоможе змінити кричущо несправедливий устрій країни. І знову та сама дилема: реформи згори чи революція і повстання знизу? Розумна верхівка вважає за краще йти першим шляхом. Але хто бачив у теперішній еліті України розумних чи бодай притомних? Вони так і будуть до останнього моменту тупо натискати кнопки у Верховній Раді, орієнтуючись на помах руки великого «регіонального диригента» Чечетова, допоки цей «пароплав» не ляже на дно… Проте їхня доля, на відміну від долі суспільства, не повинна нас хвилювати. І не здатні на справжні реформи правоохоронної та судової системи, оскільки така потребує радикальних змін цілої політичної системи країни, найглибших основ державного устрою, ліквідації олігархату й послідовної демократизації, у результаті якої чимало нинішніх фігурантів мають стати експонатом архіву національної історії або підручників з криміналістики. Тому вони приречені на очікування Робін Гуда, Кармалюка і Залізняка…

Читайте також: Справа Віталія Запорожця: емоції обвинувачення і спокій підсудного



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено